Більше не твоя

Єгор відвернувся, провів долонею по потилиці. На столі лежали розгорнуті документи, поряд стояв величезний букет. Одна рожева пелюстка впала на клавіатуру ноутбука.

Він подивився на неї, потім знову на Марину.

— Ти хоч розумієш, що він зробить, коли ти повернешся?

— Розумію.

— Ні, Марино. Ти уявляєш, що він пробачить тобі втечу, якщо ти прийдеш сама. А він спочатку забере телефон. Потім змусить звільнитися. А потім зробить так, щоб ти більше не наважилася відчинити навіть вікно.

Вона зблідла.

— Припини.

— Я ще не почав.

— А я прошу тебе припинити!

Він замовк.

Марина стояла біля ліжка босоніж, у м’якому готельному халатику. Волосся розсипалося по плечах. Права нога трохи тремтіла від напруження.

— Ти думаєш, я не знаю, що мене чекає? — спитала вона тихіше. — Я знаю, Єгоре. Краще за тебе. Я просто не можу дозволити йому знищити ще й твоє життя.

— Моє життя, — вимовив він, — не настільки крихке, як тобі здається.

— А моє?

Він не відповів.

Марина нахилилася до стільця, на якому лежав її светр.

— Я одягнуся. Викличу таксі.

Єгор опинився біля дверей раніше, ніж вона встигла випростатися.

— Ти нікуди не поїдеш.

Вона повільно поклала светр назад.

— Відійди.

— Послухай мене.

— Відійди від дверей, Єгоре.

Він подивився на її обличчя.

І неохоче відійшов з такою злістю, що аж розстебнув верхній ґудзик сорочки, ніби комір раптом став затісним.

— Добре. Двері твої. Можеш іти.

Марина дивилася на вільний прохід.

— Отак просто?

— А ти хотіла, щоб я замкнув тебе тут? — Він гірко всміхнувся. — Не дочекаєшся. Але я не збираюся мовчки дивитися, як ти йдеш до людини, яка тебе б'є.

Вона опустила очі.

— Не говори так.

— Чому? Тому що це некрасиво звучить? Тому що ми маємо називати це «складнощами в шлюбі»?

— Тому що мені соромно!

Останнє слово вирвалося голосніше, ніж вона збиралася.

Єгор завмер.

Марина затулила рот долонею, але вже не могла зупинитися.

— Мені соромно, що ти знаєш. Що бачив мої синці. Що я знепритомніла в тебе на руках, що плакала, коли ти мене цілував. Що ти купуєш мені одяг, платиш за лікарів, за цей номер… — Вона схлипнула. — А тепер ще й маєш розбиратися з моїм чоловіком.

— Марина…

— Я не хочу, щоб ти одного дня подивився на мене й подумав: навіщо я взагалі в це вплутався?

Єгор підійшов.

Цього разу вона не відступила.

— Я вже думав, — сказав він.

Марина підняла на нього очі.

— Що?

— Навіщо вплутався. Учора. Позавчора. Сьогодні, коли цей покидьок з'явився внизу. — Він помовчав. — І знаєш, що найбільше мене дратує?

Вона похитала головою.

— Я досі не знайшов розумної відповіді.

— Єгоре…

— Я не звик робити дурниці, Марино. Особливо ті, через які не сплю, пропускаю наради й купую букети розміром із невеликий автомобіль.

Вона мимоволі глянула на квіти.

— Вони не такі вже й великі.

— Кур'єр не зміг пройти з ними у двері ліфта.

У неї вихопився смішок. Нервовий, мокрий від сліз.

Єгор обережно торкнувся її підборіддя.

— Ось. Так краще.

— Ти жахливий.

— Мені про це регулярно повідомляють.

Він прибрав руку, але Марина раптом схопила його за зап'ясток.

— Не йди.

Єгор опустив погляд на її пальці.

— Я стою перед тобою.

— Я знаю.

— Тоді що?

Вона потягнула його руку до себе й притиснула долонею до своєї щоки.

— Просто… не відходь зараз.

Його обличчя змінилося. Зникла насмішкуватість, зникла звична ділова зосередженість. Він дивився на неї так пильно, що Марина відчула жар на шиї.

— Ти мене з розуму зведеш.

— Ти сам нестерпний.

— І все-таки тримаєш.

— І все-таки.

Він нахилився, але зупинився за мить до її губ.

— Марино, якщо ти зараз хочеш просто забути про цю розмову…

— Я хочу тебе поцілувати.

— Тоді чому не цілуєш?

Вона підвелася навшпиньки.

Поцілунок вийшов незграбним. Марина не розрахувала руху, хвороблива нога підвернулася, і Єгор встиг підхопити її за талію.

— От же вперта жінка, — пробурмотів він їй у губи.

— Не бурчи.

— Я ще навіть не почав.

— Тоді помовчи.

Він засміявся — коротко, здивовано — і поцілував її знову.

Тепер уже без незручності.

Марина вчепилася в його сорочку. Під пальцями відчувалася тепла тканина, дрібні тверді ґудзики. Вона розстебнула один, потім другий. Єгор перехопив її руку.

— Почекай.

Вона завмерла.

— Що не так?

— Подивися на мене.

Марина підняла очі.

— Ти цього хочеш? Не тому, що я прошу тебе залишитися. Не тому, що боїшся мене засмутити.

Вона кілька секунд дивилася на нього, а тоді повільно витягнула руку з його пальців.

І сама розстебнула наступний ґудзик.

— Я хочу тебе, — сказала вона. — А з Владом я розберуся окремо.

Єгор видихнув крізь зуби.

— Ти навіть не уявляєш, як давно я хотів це почути.

— Що саме?

— Що ти розберешся сама.

Марина усміхнулася. Ледь помітно.

— А я думала, першу частину.

— Першу теж, — зізнався він і знову нахилився до неї.

Вони дісталися ліжка повільно.

Єгор підтримував Марину під лікоть, а вона обурювалася, що може пройти три метри без супроводу. Він відповів, що вчора вже мав задоволення ловити її непритомною і повторювати досвід не збирається.

— Ти завжди такий романтичний? — спитала вона, сідаючи на край матраца.

— Лише коли жінка намагається зламати собі другу ногу.

Вона потягнула його за сорочку.

— Тоді йди сюди.

Єгор опустився перед нею навколішки.

Це було так несподівано, що Марина перестала усміхатися.

Він обережно взяв її пошкоджену ногу, перевірив, чи не сповзла пов'язка, і поклав на подушку.