Прокинулась?

Усередині стало ще тепліше, ніж у коридорі. На екрані ноутбука застиг слайд, пані Ольга, яка прийшла з Єгором — сиділа з руками на клавіатурі й чекала, ніби їй поставили паузу. Фізик витріщився у свої нотатки так, наче там був ребус на виживання. Біологиня перестала клацати ручкою — і це було найстрашніше.

Тамара Павлівна метнулась до столу, ковтнула й натягнула усмішку, яка тріснула б, якби її торкнути пальцем.

— Отже… перепрошую за… — вона махнула рукою в повітрі, ніби могла стерти з нього Влада, — за маленьке непорозуміння. Продовжуємо?

— Продовжуємо, — сказав Єгор так, наче нічого не сталося. Сів на стілець, на який ще не сідав до цього, і одним рухом ніби повернув кабінет у свої правила.

Марина опустилася на свій край стільця. Її коліна ледве не торкались ніжки столу. Вона відчула, що тремтить, і поклала долоню собі на стегно, притиснула, щоб хоч якось зупинити тіло.

Ольга професійно переглянулася з Єгором.

— Де ми зупинились? — запитала вона.

— На тому, що важко жити із шизою, — відповів Єгор, не дивлячись на директорку. І тільки тоді повернув погляд до Марини: — Перекладайте.

Марина ковтнула. Вона зрозуміла, що це про всю цю ситуацію. Про те, як Влад тримав її за лікоть, а вона мовчала. І знову відчула пекельний сором.

— We’ll need a single point of contact on your side… — Марина механічно переклала — Нам потрібна відповідальна людина з вашого боку, одна точка контакту…

— “Точка контакту”, — знову втрутився Єгор, навіть не піднімаючи голосу. — Ви ж тільки що навчилися говорити нормально.

Марина різко зціпила зуби.

— Одна відповідальна людина, — виправилась вона тихіше.

— Голосніше, — сказав Єгор.

Вона підняла очі.

— Що?

— Я не люблю, коли зі мною шепочуться, — спокійно відповів він. — Це або змова, або вии перелякане зайченя. Мені не подобається ні те, ні інше.

Тамара Павлівна нервово засміялась, пробуючи розрядити:

— Єгор Сергійович, ну ви й…

— Який? — він глянув на неї так, що сміх у директорки урвався на півзвуку.

Марина зібрала повітря в легені й повторила голосніше:

— Одна відповідальна людина.

— От, — коротко кинув Єгор. — Так уже схоже на роботу.

Марина відчула, як щоки знову палають. Їй хотілося скривитись, але вона не дозволила собі. Замість цього втупилась у папери й перекладала далі, чіпляючись за слова, як за поручні в трамваї.

Ольга швидко прогортала слайди: терміни, етапи, ризики. Марина швидко перекладала, іноді спотикаючись на термінах, і щоразу Єгор ловив це миттєво.

— “Адміністраторський” — не слово, — кинув він одного разу.

— Адміністративний, — виправилась Марина.

— Дякую, — сухо сказав він.

В якийсь момент Тамара Павлівна потягнулась до пляшки води, руки в неї тремтіли. Вона наливала у стакан і пролила трохи на стіл.

— Ой… — видихнула вона.

Єгор навіть не глянув. Натомість знову повернувся до Марини.

— Ваш чоловік завжди приходить за вами на роботу? — спитав він раптом, між двома пунктами презентації, ніби питав про погоду.

Марина зблідла так швидко, що сама це відчула — наче кров відступила від обличчя.

— Це… — вона ледь не сказала “не ваша справа” вголос, але язик не послухався. — Ні. Сьогодні… якось так сталося.

Єгор повільно кивнув.

— І якось так сталося, що телефонував вам сто разів, — сказав він рівно. — Дуже цікаво.

— Єгор Сергійович… — прошепотіла Тамара Павлівна, вже майже благаючи.

Єгор подивився на неї — коротко, як на перешкоду.

— Що? — спитав він. — Ви хочете сказати, що це нормально?

Директорка відкрила рот і закрила. В її обличчі було написано одне: аби тільки без скандалу.

Марина відчула, що зараз або розплачеться, або точно скаже щось, про що буде шкодувати. І раптом відчула, що ця маленька злість врятувала її від сліз.

Вона підняла голову й тихо, але чітко сказала:

— Давайте повернемося до презентації. Ми на роботі.

На секунду в кабінеті зависла тиша. Навіть Ольга перестала гортати слайд.

Єгор дивився на Марину довго. А потім — ледь усміхнувся. Цього разу усмішка була не насмішкою, а… наче відмітка в голові: о, прокинулась.

— Нарешті, — сказав він. — Ольго, далі.

Ольга кивнула і продовжила, ніби нічого не сталося. Але Марина вже знала: сталося. Вона щойно посміла.

За вікном тихо проїхала машина, фари ковзнули по стінах. Марина не дивилась, але знала, сьогодні буде важка ніч. Влад до останього буде її чекати.