Не для тебе
Завжди "не знаєш"
Марина кивнула так швидко, ніби це було її рішення. Вона потягнулась до телефону, пальцем знайшла пропущений виклик і, не дивлячись на нього, набрала директорку назад.
— Тамаро Павлівно, я буду… Так, так. За двадцять хвилин виїжджаю.
Влад стояв поруч і мовчки слухав, як вона “буде”. Коли Марина скинула, він кивнув на коридор:
— Одягайся.
Вона взяла пальто, шарф, застібала ґудзики кривими пальцями. Вийшли на сходи, і холод під’їзду одразу вліз під комір.
У машині Марина пристебнулась, ще до того, як двері встигли закритися. Влад завів двигун, виїхав з двору без поспіху — і тільки тоді, не дивлячись на неї, спитав:
— Хто ці “партнери”?
— Айті-компанія… освітній проєкт, — Марина говорила так, ніби відповідала на іспит.
— Мужики? — коротко.
Марина ковтнула.
— Я не знаю. Я ж… перекладати.
Влад усміхнувся одним кутиком.
— Ти завжди “не знаєш”. Як же зручно.
Вони їхали мовчки, ковзали повз мокрі ліхтарі й темні вітрини. Марина дивилась у скло, де відбивалося її бліде обличчя, і намагалася дихати рівно.
Коли машина звернула до школи й загальмувала біля входу, Влад не заглушив мотор.
— Я тут постою, — сказав він тихо. — Ти зайдеш, зробиш своє й вийдеш. Швидко!
#561 в Любовні романи
#258 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 13.01.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
