Глава 5

У валізі я знайшла дуже багато одягу, тут були і джинси, декілька футболок, шорти, сорочки та блузки, спортивний костюм, пара піжам, брючний костюм, спідниця, декілька топів, джемпер, навіть сукні, декілька пар різного взуття, а ще тут було декілька комплектів неймовірної спідньої білизни та навіть купальник, а також косметичка із різноманітною декоративною косметикою. Вибрати було із чого, та я подумала, що в джинсах та сорочці мені буде найкомфортніше, під них я вибрала найпростіший із комплектів білизни, хоча і його назвати простим складно. Швиденько переодягнувшись, я вирішила як найшвидше вийти до Володимира, щоб не змушувати його чекати, особливо після того, як виставила його за двері. Зібравшись з духом все ж відкрила двері та одразу ж зустрілась із ним поглядом, він стояв навпроти та знову роздивлявся мене, на якусь мить я прочитала на його обличчі здивування, та все швидко змінилось, тепер там була байдужість. Він ще раз на мене поглянув, потім подивився на годинник на своїй руці. 
- Ви справилися навіть швидше, пройшло всього 10 хвилин. Тепер ми можемо йти. Він не запитав, а просто розвернувся та пішов по коридору, мені ж не залишається нічого іншого як слідувати за ним.
Ми йдемо по коридору, і я намагаюся запам'ятати звідки і куди ми йдемо. Навпроти моєї кімнати я побачила двері, в декількох метрах від моїх дверей з обох сторін я помітила іще декілька дверей, було цікаво що за ними знаходиться, та я не наважилася поки що запитати. Дійшовши до кінця коридору ми вийшли до сходів, які йшли як в низ, так і на верх, як я зрозуміла на 3й поверх, територію господаря. Спустившись сходами ми потрапили у вітальню, вона була просто величезна, світла з високою стелею, на якій висіла якщо я не помиляюсь кришталева люстра.  Все тут було дуже вишукано, лаконічно, дорого, одразу видно, що все підібрано зі смаком, це робота дуже хорошого та талановитого дизайнера, я теж дизайнер, тому одразу помічаю всі деталі цього інтер'єру. Господар дому не жалів коштів на його облаштування, мені навіть страшно уявити цю суму, адже будинок дуже великий, і я ще навіть майже не бачила нічого, але надіюсь у мене буде така можливість.Через вітальню ми потрапили в обідню кімнату, простору, явно розраховану на велику сім'ю, чи на прийом великої кількості гостей. Мені стало настільки цікаво роздивлятися інтер'єр, підмічати різні деталі, аналізувати,  думати що б я на місті дизайнера тут добавила або змінила, що я не помітила як ідучи просто врізалася в спину Володимира. 
- Ой..- я навіть скрикнула, та мало не впала від несподіванки, добре, що у Володимира дуже швидка реакція, та він встиг допомогти мені не впасти, схопивши вчасно мене за руку - дякую, я ..вибачте я просто.., роздивлялася інтер'єр та не помітила як налетіла на вас. Мені було ніяково, я не знала що ще сказати, і так вже повела себе як незграбна ідіотка.
- З вами все в порядку? Не сильно вдарилися? Голова не болить, а то мені здається, що язик у вас заплітається, все ж таки ви досить сильно впечаталися мені в спину, так можна і струс мозку отримати. Він досі тримає мене за руку і здавалося б непокоїться моїм самопочуттям, та це не так, він стоїть і насміхається наді мною, коли я це розумію мені хочеться з усієї сили врізати йому по його надмінному виразу обличчя, та мені доводиться стримувати себе, хоч це і дуже важко. Я розумію, що із цією людиною мені буде важко наступні дні, та я повинна це витримати, щоб спокійно поїхати звідси, або ж спробувати просто втекти, хоч сумніваюся, що в мене це вийде.

- Зі мною все добре, дякую за те, що так про мене турбуєтесь, тепер ви можете відпустити мою руку - він пильно дивиться мені у очі ніби обдумуючи чи дійсно все так як я сказала, та все-таки відпускає мою руку, та хоче розвернутися щоб іти далі - надіюсь вашій спині не сильно боляче після зіткнення з моєю головою, можливо,вам потрібно прикласти лід, голова у мене досить міцна, тож може бути синець ? - сказала це надіючись, що він зрозуміє, що не тільки він може насміхатися з мене, але і я спроможна відповісти тією ж монетою.
Якщо чесно, я надіялась на якусь відповідь на мої слова, та він вирішив нічого не відповідати, проігнорувавши моє запитання. Стало трохи ніяково, та можливо це і на краще, що наша розмова так закінчилася, і ми просто ідемо далі на кухню вечеряти.

На кухні я познайомилася з дуже милою жінкою років 55ти, вона виявляється повар з 30ти літнім стажем роботи. Тамара Павлівна, так її звуть приготувала просто розкішну вечерю. Мені запропонували накрити стіл в обідній кімнаті, та я відмовилася, мені захотілося поспілкуватися ще з кимось окрім Володимира, адже я розумію, що в обідній кімнаті нам доведеться вечеряти тільки у двох, і розмовляти, а цього зараз мені хотілося б менше за все, тому я попросила поїсти на кухні. Моє прохання було виконано, і вже за 5ть хвилин переді мною стояло декілька страв. Я дуже сподівалася, що Тамара Павлівна складе мені компанію за вечерею, та вона відмовилася, сказавши що у неї ще є справи, тому вона нажаль не може зараз. Я бачу як вона продовжує поратися на кухні, а мені залишається лише їсти та надіятися на те, що Володимир не захоче зі мною поговорити.