Глава 4

Залишившись на одинці із повною валізою речей я стояла і вагалась, чи варто мені послухатися Володимира, і прийняти речі які купили для мене. Мені зовсім не хотілося цього робити, я зовсім не хотіла тут знаходиться, я була зла на всіх, на себе, що потрапила в таку безглузду ситуацію, на цього Дмитра, в домі якого я опинилася, а найбільше я була зла на того, через кого все це сталося, на Артура! Я ніяк не могла зрозуміти, як він просто так спокійно міг залишити мене тут, в чужому домі, з чужими людьми, і головне що він залишив мене тут як заставу того, що він повернеться із грошима. Я совсім не розумію, чому він не поговорив зі мною, чому не спитав поради, для чого йому взагалі гроші, і наскільки ж великою є сума позики, якщо повертати цю суму потрібно в такий спосіб. Чому він залишив мене тут нічого не пояснивши, можливо можна було б просто домовитися якось інакше, а не покидати мене тут, як він взагалі до цього додумався, чому він так вчинив, адже не можна просто так покинути дорогу тобі людину. А чи була я і справді йому дорога? Я ніколи не задавала собі це запитання, а варто було б. Я вважала його дорогою для мене людиною, так,  я його ніколи не кохала, та і взагалі здається я ніколи в житті ще не відчувала такого почуття, та мені було з ним добре, ми були разом більше року, нас познайомили спільні друзі, він в першу чергу сподобався мені просто як співрозмовник, ми зустрічалися декілька раз в спільній компанії, і тільки потім він запропонував краще познайомитися. Я була не проти, так як майже весь свій вільний час присвячувала роботі, і мої подруги вже втомилися переконувати мене в тому, що мені потрібно було знайти собі хлопця, щоб якось урізноманітнити своє життя. Так, зі мною доволі часто намагалися знайомитися різні хлопці, та майже ніколи я не звертала на них уваги, я присвячувала час роботі і хотіла стати найкращою, я домоглася цього, в рекордно короткий час, за 2 роки стала найкращим дизайнером у нашій компанії, тому на хлопців часу не було, а коли час з'явився я і погодилася на пропозицію Артура.

Я стою і згадую все, що було між нами із ним за цей рік, нам було добре, так він не був моїм коханням, та я і вважала його близькою людиною, з якою проводила багато часу разом, гуляла, розмовляла, ділилася планами та мріями, з якою я практично жила разом останнім часом, з яким займалася сексом, якому довіряла. Я розумію,що як раніше вже не буде, і навіть якщо він повернеться, а я на це дуже сподіваюся, то між нами більше нічого не буде. Я не бажаю більше бачити його в своему житті, я просто не зможу йому довіритися та повірити, своїм вчинком він розбив мені серце, всі теплі та хороші почуття до нього просто розчинилися, і залишилася тільки злість, нерозуміння та образа.
Не знаю скільки б ще я так стояла, та до тями мене привів стукіт у двері, і тільки зараз зрозуміла, що час який я мала потратити на переодягання, я потрапила на аналіз того, що зі мною відбувалося, та того, що буде далі.
- Мілано Вікторівно, вечеря вже готова, та можуть накривати стіл, ви вже готові?- він відкрив двері та увійшов не запитавши дозволу,  на його обличчі спочатку промайнуло здивування, а потім я побачила там насмішку- Бачу вам не вистачило часу переодягтися, чи можливо Вам нічого не підійшло? Хоча мені здається що все залишилося на тих же місцях де я і залишив, чи не так?- на його обличчі з'явилася грайлива посмішка, але погляд його, він був не зрозумілим для мене. Та зрозуміла я одне, він просто насміхається наді мною, і над тим, що мені не вистачило часу, та що я навіть не почала розбирати одяг. Мені не сподобалосте що він сказав, та те з якою інтонацією він це сказав, тому я вирішила що потрібно відповісти так, щоб стало зрозуміло, що хоч я і знаходжуся в скрутному становищі, та насміхатися над собою не дозволю нікому!

- Так, часу мені не вистачило, тому що мені потрібно було багато часу обдумати все, що тут відбувається, та я не помітила як час закінчився. Мені потрібно ще декілька хвилин, тому, будь те так ласкаві зачекайте на мене за дверима. 
- Добре, я можу дати вам ці декілька хвилин та зачекати. Він вже збирався вийти та закрити двері, але я його зупинила.  
- Володимире, і ще одне, хоч я і знаходжуся у цьому домі не по своїй волі, та під вашою охороною, та я не дозволю Вам, порушувати мої особисті кордони, тому будь ласка,перш ніж зайти до кімнати в якій я мушу жити наступні дні, будьте ласкаві дочекатися дозволу увійти, перш ніж це зробити! А тепер закрийте за собою двері та зачекатийте за ними . Я не наважилася дивитися на вираз його обличчя, та говорити ще щось, тому просто розвернулась до валізи і почала шукати те, в що можна було б переодягтися до вечері. Майже на хвилину в кімнаті повисла тиша, а потім я почула як закрилися двері, тільки тоді  змогла видихнути, бо здавалося що на хвилину повністю всі звуки навкруги затихли, і я чула тільки власне серцебиття та не дихала. Я нарешті заспокоїлась, адже це на роботі і у звичайному житті я можу одразу дати зрозуміти всім, що зі мною краще не жартувати, та не злити мене, а у ситуації в якій я знаходжуся не знаєш, що може статися після твоїх слів.  Хоча всі кажуть, що мені не має чого боятися і за що хвилюватися в цьому домі, краще не спокушати долю, та просто постаратися поводити себе як найтихіше, та просто чекати коли закінчаться ці дні, і можна буде повернутися до свого життя. Саме тому, я дуже швидко знайшла у валізі одяг який би підійшов до вечері, та вирішила скоріше переодягнутися та вийти, надіючись що після моїх слів про його поведінку, Володимир не почне як то кажуть точити на мене зуба, та я зможу провести подальші дні спокійно.