Глава 1

Коли Міла розплющила очі, вона ніяк не могла зрозуміти, де вона знаходиться. Кімната була дуже світла, в сучасному стилі, все було продумано до дрібниць. Ця кімната не була їй знайома, і вона намагалася згадати, що ж сталося з нею, і як вона тут опинилася. Вона встала з ліжка, озирнулася навколо, і побачила 2є дверей та вирішила відкрити їх. За першими дверима виявилася простора і світла ванна кімната. Міла вже хотіла відкрити другу, як раптом, почула стукіт із запитанням:
- Пані Миронова можна увійти?
Міла здивувалася, тому що, вона не знала де знаходиться, і хто це, вона трохи злякалася, але все ж таки відповіла:
- Увійдіть.
Двері відразу ж відчинилися, і в кімнату увійшла жінка років 40, можливо більше, але вона дуже добре виглядала, і Міла не могла зрозуміти її точний вік. Жінка була одягнена в костюм, він був досить суворим, але в той же час стильним, і здався їй дуже зручним. Жінка тримала в руках піднос, на якому вона розгледіла, склянку з соком, чашку кави і накриту тарілку, мабуть, під нею знаходилася їжа. Також дівчина помітила на підносі телефон, і відразу полізла в кишеню джинсів щоб дістати звідти свій телефон, але його там не виявилося. 

- Здрастуйте Пані Миронова. Мене звуть Анастасія Олександрівна, я керую домом, вся прислуга знаходиться в моєму підпорядкуванні, якщо Вам щось знадобиться, ви сміливо можете до мене звертатися.
Жінка хотіла продовжити, але Лана її перебила:
- Де я? Як я тут опинилася? Де мій телефон та особисті, речі? - У неї було ще багато питань.

- Пані Миронова, зараз вам потрібно зателефонувати за номером, який вказаний у цьому телефоні, і Вам все пояснять. 

Але Мілана зовсім не хотіла нікому дзвонити, вона не розуміла де вона знаходиться , не знала як сюди потрапила , вона просто хотіла , щоб їй повернули її речі, і все пояснили, і раптом вона згадала, що вона була не одна ... Де ж подівся Артур? Адже останнє, що вона пам'ятає, як вони разом гуляли, у парку, а потім раптом темрява, і вона прокинулася тут. Вона не знала, що трапилося, і їй стало страшно, і, здається, у неї починалася істерика.
- Я не хочу нікуди дзвонити! – голосно сказала вона. Скажіть, де я? Де мій хлопець і мої речі? Я хочу піти звідси.
Вона вже мало не переходила на крик, але в цей момент, Анастасія Олександрівна простягла їй телефон, в якому вже було набрано номер, і Мілані не  залишалося нічого іншого, як просто взяти телефон і сказати: - Алло ... хто це?
На іншому кінці вона почула досить приємний, але водночас сильний і владний чоловічий голос.
- Пані Миронова, здрастуйте ! Зараз ви знаходитесь в гостях у мене в дома. 
- Хто ви? Як, я сюди потрапила? Де Артур? — вже злісно запитала Міла, її серце шалено калатало, вона не розуміла, що відбувається і була сильно налякана.
- Пані Миронова, заспокойтеся будь ласка, давайте я все Вам поясню, Ви не будете мене перебивати, і зможете поставити запитання, якщо вони у Вас будуть. Ви дасте мені можливість, все Вам пояснити?
Міла була просто в дикій істериці, в голові у неї розвернулося купа здогадок того, що сталося, цей потік думок вона не могла зупинити, вона відчула щось недобре, здавалося вона не чула і не розуміла що говорить їй людина в телефоні. Вона стояла в ступорі кілька хвилин... - Пані Миронова...
Вона ніби прийшла до тями.
- Так... хто, хто Ви? Як вас звати? Зараз же мені поясніть?
- Називайте мене... Дмитро. Чи можу я називати Вас просто на ім'я?
Міла не могла нічого сказати, у неї ніби відібрало мову, вона у відповідь просто промичала...
- Угу...
- Тоді... Мілано, зараз ви знаходитесь у мене вдома... Ваш хлопець Артур теж був тут...
- Був?.. Де він зараз? - нарешті Міла змогла запитати.
- Зараз Ваш... Артур уже покинув мій, будинок, він залишив Вас тут, так сказати, як заставу ...

 Що? Застава? Як це розуміти? Що відбувається, він мене покинув? Тисяча запитань у голові, вона не розуміла, що їй кажуть, вона хотіла запитати, але в її душі зараз вирував ураган, а серце, здається, просто розкололося, вона просто не могла нічого сказати.
- Артур позичив у мене величезну суму грошей, і не зміг повернути їх вчасно, тому мої люди повинні були доставити його до мене, для того, щоб ми з ним могли вирішити цю проблему, але так вийшло, що вони випадково разом з ним привезли сюди Вас.

Як? Гроші? Випадково мене привезли? Що? Невдоволення, розчарування, образа, і злість, це лише мале з того, що Міла зараз відчувала.
- Ви опинилися в моєму будинку, помилково, я вибачаюсь... але в результаті Вам доведеться пробути тут ще 5 днів, тому що Артур залишив Вас тут як заставу того, що через 5 днів він привезе нам гроші, і Ви зможете повернутися додому.
- Він залишив мене тут одну? Як застава? Але що буде зі мною, якщо він не повернеться?? Дмитро ж, почувши, вирішив заспокоїти дівчину та відповісти на її запитання.
- Міла, якщо так станеться, що Ваш друг не зможе повернути борг... - і тут Міла напружилася, в думках вона вже багато разів прокляла Артура, вона питала себе навіщо вона взагалі з ним зав'язалася, тепер через нього вона потрапила в цю ситуацію і не знала, що з нею зробить ця людина.
- ... Вас ніхто не утримуватиме тут, я ніяк не хочу Вам нашкодити. Ви потрапили сюди випадково, але зараз Ви повинні прожити в моєму будинку ці п'ять днів, як страховка того, що мені повернуть борг. Мій будинок повністю у Вашому розпорядженні, все що Вам потрібно буде надано, крім можливості користуватися телефоном та інтернетом, тут я вже хочу убезпечити себе, щоб ви не почали викликати поліцію, і вся ця ситуація не розкрилася. Я буду Вам дуже вдячний, якщо ви зрозумієте всю ситуацію, що склалася, і ми зможемо мирно вирішити це питання, зі свого боку я зроблю все можливе, щоб Ваше прибуття тут пройшло максимально комфортно для Вас. Ще раз прошу вибачення, і зараз я, мабуть, відключуся щоб ви обдумали всю ситуацію, якщо Вам щось знадобитися мої люди Вам допоможуть, і розкажуть про умови Вашого перебування тут.
Після того як чоловік відключився, Міла віддала телефон керуючої, вона хотіла поставити ще багато питань, але в її голові зараз творилася плутанина, і вона не змогла нічого запитати. Мила підійшла до ліжка, сіла на неї і просто дивилася в одну точку, її очі здавались абсолютно порожніми, наче вони були скляні.
- Пані Миронова-сказала Анастасія Олександрівна-я принесла Вам їжу, поїжте, я вас залишу, якщо буде щось потрібно просто скажіть охоронцеві, який буде за дверима, і він мене покличе.
Мила сиділа на ліжку і просто не вірила в те, що зараз з нею відбувається, вона сподівалася, що все їй це тільки снитися, що зараз вона вщипне себе і прокинеться, що вона і зробила, але так нічого не змінилося. Вона намагалася усвідомити все, що трапилося, вона не хотіла вірити що людина, яку вона вважала близьким, ось так з нею вчинив, залишив її як заставу, її серце було розбите, і вона розуміла, що більше вона не зможе бути з Артуром, вона знала що не простить йому цього, і розуміла, що їй доведеться пробути в ув'язненні ще мінімум 5 днів. Поки вона сиділа і обмірковувала все, її обличчя не показувало ніяких емоцій, воно виглядало як кам'яне, хоча вона була дуже красивою дівчиною, коли вона проаналізувала всю ситуацію, що склалася, з її очей мимоволі потекли сльози, вона лягла на ліжко і просто почала плакати, їй треба було випустити емоції та заспокоїтися. Дівчина плакала деякий час, а після знесилена просто заснула.