Не хочу здаватися істеричною, бо він теж мені сподобався, але напряму запитати не наважуюсь.
-Добре, давай кудись сходимо. Можливо тоді я більше тебе зрозумію.
-Як на рахунок післязавтра, в шість? Ти вільна?
-Вільна.
-Я заберу тебе. Продиктуй мені свій номер телефону.
-Ем....записуй.
Диктую йому номер, боюсь сплутати цифри. Ми прощаємось і я йду додому, посмішка сама собою розтягується на обличчі.
Змалечку я чула що одразу погоджуватись на побачення не варто, цим дівчина знецінюється. Але хіба думаєш про це, коли серце вистукує, аж вуха позакладало. Хочу почути правду від нього, а не ті нещасні плітки, які дівчата донесли до моїх вух. Того вечора була ніби зачарована могла б і наплутати щось. Пораючись на кухні часом підвисаю, слова через раз пролітають повз, в моїй голові вже мільйон варіантів куди ми поїдемо, але здається все не те. Не вірю в кохання з першого погляду, мої минулі стосунки не викликали і частини тих відчуттів, які оживають поруч з Арсеном. Ні, я не приміряю його прізвище і не мрію про весілля, але коли відчуваю на собі його погляд, мурахи тілом бігають. З такими думками день пролітає швидко, вже не можу дочекатись новорічної ночі. Цьогоріч я точно знаю що побажаю....