Всю ніч мені ввижаються сині очі. Кручусь з сторони в сторону, майже не сплю. Зранку рятує тільки кава. Думаю провести день перед телевізором, така нагода випадає не часто, але мама дає список продуктів, яких не вистачає, тому мушу збиратись в супермаркет, далі від дому.
Одягаюсь тепло, сніг йде з ночі, вже присипало добре, йду на зупинку й слухаю як хрустить під ногами. Прибувши на місце, розумію, що не тільки я докупляю продукти, навкруги повнісінько народу, сімейні пари, чоловіки, жінки, всі метушаться, мабуть переживають, що їм не вистачить. Посміхаюсь і ходжу поміж рядів, коли бачу знайому постать. Він стоїть в півоберта до мене, в кількох метрах, біля полиці з шампанським. Поки Арсен не бачить, вирішую пройти непомітно повз, але не встигаю й кроку зробити, як він повертається, і ми зустрічаємось поглядами. Час ніби зупинився, нікого не існує...очі в очі, мої чорні в його сині, здається я тону.