Перша зустріч

Сьогодні все валиться з рук, мабуть не виспалась. На роботу потрапляю з запізненням, за що й отримую від Анни Вікторівни. Вона теж сьогодні знервована. Дівчата кажуть, що власник ресторану, сьогодні святкує тут своє тридцятиріччя. Тому все має бути на вищому рівні. Святкування відбудеться отшостій годині, тому відвідувачі сьогодні будуть тільки до четвертої. Далі всі будуть обслуговувати ювіляра, та його гостей. Власника я бачила кілька разів, з різними дівчатами, мої напарниці поділились плітками, що то його коханки. Ну водить та й водить, подумала я, то не моє діло. 

Ближче до шостої ми посервірували столи, і чекали гостей. Як сказав адміністратор Антон, чим краще обслуговування, тим більші чайові, тому всі начепили свої найкращі усмішки.

Гості не змусили на себе довго чекати, тому наша робота закипіла. Розносячи страви, мої очі чіпляли одного молодого чоловіка. Він ніби мав якийсь магнетизм, інакше пояснити свою зацікавленість до нього не можу. Він десь на дві голови вищий і вдвічі більший, очі блакитні, як море, волосся русяве. Я стараюсь не дивитись, але щось притягує погляд, сподіваюсь він не помічає, бо мені буде дуже соромно за свою поведінку. 

Поки всі їдять, ми маємо пару хвилин на відпочинок, тому сідаємо випити кави.

-Бачили дружину власника? Запитує Орися.

-Так, там мабуть ні сантиметру без силікону.

-Ага, очі вже самі не закриваються. Сміються дівчата.

-А хто той чоловік, в темно синьому костюмі? Запитую, ніби мені зовсім не цікаво, хто він.

-Це Арсен, близький друг нашого начальника, Миколи Миколайовича. Він має свій бізнес, фітнес-центр тут поруч. Біля нього сидить його дружина, але подейкують, він теж їй зраджує. Розводить руками дівчина.

-Ось таке воно багате життя, замість того, щоб заводити дітей, міняють коханок.

-Зрозуміло... Якось не такої відповіді я очікувала, мабуть через це і засмутилася...