Доросле життя

Вересень- це мабуть, найкраща пора року. Ще по літньому гріє сонце вдень. Напевно через це, я така щаслива прямую з гуртожитку на пари. Дивлячись на третьокурсників, не розумію, чому всі такі кислі. Можливо я так думаю, тому що це тільки початок. В школі все було простіше, інакше. Думаю в університеті буде важче, але цікавіше. Не дарма наша класна керівниця Ольга Степанівна, так красномовно описувала всі переваги студентського життя.

Оксану зустрічаю біля входу. Вона як завжди при параді. Чорна спідниця, офісного стилю, блуза з коротким рукавом, високі підбори, волосся закручене, макіяж бездоганний. От я на підборах, бо з моїм зростом, мене легко загубити в натовпі. Макіяжу мінімум, бо фарбувати вії та брови як іншим не потрібно, вони в мене від природи чорні, як ніч. Лише трохи рум'ян, бо від хвилювання бліда зранку, й олівцем підвела свої губи.

-Привіт, давно чекаєш? Питаю, бо підбори, не найулюбленіше моє взуття, це Оксана професіонал, не дарма бігає на кастинги з моделінгу. 

-Та ні, хвилин з 15. Дивлячись на дисплей телефону говорить.

Стоїмо на лінійці, як в школі, уважно вслухаємось в кожне слово. Після, йдемо знайомитись з групою. Двох дівчат я вже знаю, ми разом в кімнаті живемо. Яна та Уляна. Приємні дівчата, а от інших доведеться запам'ятовувати ще не один день. День не такий вже й важкий, бо це лише 1 вересня, але куратор попереджає, далі буде не так легко, бо це лише початок. Але думаю, що ми впораємось.