4

У понеділок Арсен вирішив прийти в школу якнайпізніше. Перспектива перетнутися з хлопцями його не лякала, проте він боявся можливих наслідків. Експеримент із люстерком невідомо до чого призведе, тому не хотів поспішати. 

Розрахувавши час так, щоб увійти до класу якраз під дзвінок, Арсен вийшов з дому. Шлях обрав через покинуту будівлю. Підсвідомо він хотів знову побачити Молюцелу, бо багато що після її останніх слів його бентежило. Проте, проходячи повз, він зустрів зовсім не дівчину. На нього чекала зграя чотирьох однокласників, серед яких був і Стас. Праве стегно завібрувало. Хлопець сховав руку в кишеню, міцно вхопивши люстерко. 

— Не чекав? — вишкірився Тимко. 

— Що ви тут робите? — невимушено спитав Арсен. 

— Ти дорого заплатиш за те, що вчинив зі мною, гоміку, — Стас вийшов уперед, дістаючи з-під куртки великого ножа. 

— Ви не вб’єте мене. 

— Я б на твоєму місці не був такий упевнений. 

Кілька секунд Арсен дивився на своїх суперників, а ті — на нього. Стегно вібрувало й вібрувало. Хлопець дістав люстерко з кишені, та в цю мить Стас кинувся на нього. 

Люстерко випало з рук і засвітилося. Тимко швидко підняв його. 

— Ця штука. Вона якось робить його сильнішим. Погляньмо, що це таке. 

— Не дивись! — закричав Стас, поваливши Арсена й тримаючи ножа біля його горла. — Ця хрінь може бути небезпечною!

— Ти серйозно? Це звичайне люстерко! Певно, він його в мами поцупив. 

— Чому воно світиться? 

— Може, якесь дороге?..

— Чувак, годі! Розбий цей мотлох і все, а я поки розберуся з нашим голубчиком. 

Але Тимко не збирався його розбивати. Цікавість брала гору. Хлопець не вірив, що може щось статися, тому відкрив його і… 

— Я ж казав тобі! Звичайне брязкальце. Все, кидай ці іграшки, ми ще на урок маємо встигнути. 

Арсен важко дихав. Він також чітко бачив, як Тимко поглянув на своє відображення, і не розумів, що відбувається. Як так могло вийти? Може, люстерко зламалося?

Та довго думати не вдалося, бо Стас почав щосили гатити його обличчю. Інші двоє хлопців підійшли з лопатами й били по ногах, з кожним ударом пришвидшуючи темп.

У голові страшенно запаморочилося, а ноги Арсен перестав відчувати. Нестерпний біль паралізував шок. За кілька секунд він знепритомнів. Тимко тим часом розглядав люстерко, взагалі не зважаючи на решту. 

— Привіт. 

Тимко різко обернувся, та не встиг й оком кліпнути, як завалився на асфальт. 

— Гей, хлопці! 

Стас підвів голову й побачив перед собою дівчину в довгій сорочці. Його посіпаки також підняли голову й злякано крикнули: «Тікаємо, нас спалили!!!». 

— Далеко не підете, — всміхнулася Молюцела. 

Хлопці збиралися були давати драпака, та невидима сила ніби не дозволяла їм зрушити місця. Вони заклякли від жаху й дивилися, як дівчина повільно наближається. 

— Відьма! Хто ти така?! Відпусти нас! — істерично вигукнув Стас. 

Молюцела дзвінко зареготала й підійшла до нього впритул, приклавши свій блідий палець йому до носа. 

— Дурненькі, так кумедно спостерігати, як ви намагаєтеся врятуватися. Та у вас був вибір. Чи не розповідали вам батьки, що кожен вчинок має свої наслідки?

— Що ти зробиш із нами? — Стас намагався вдарити її, та щось паралізувало його. 

— Те, що ви зробили з Арсеном. Тільки набагато цікавіше й екзотичніше. 

Клацнувши пальцем, у Стаса почала відриватися права рука. Хлопець заволав з болю й ухопився цілою рукою до пошкодженої, та не міг утримати. Кров струмком почала литися по тілу на асфальт, заляпуючи його друзів. Ті верескнули. 

— Відьма! Відьма! Відьма!!! Демониця!!! 

Молюцела продовжувала свою розвагу. Клацнувши вдруге, так само почала відриватися нога: повільно, болісно й пекуче. 

— Стасе, тримайся! — заридав Тимко. — Ти так горлаєш, що нас почують і прийдуть на допомогу! 

— Не прийдуть, бо ви невидимі й вас тут ніхто не чує. 

Після цього вона підійшла до Арсена, торкнулася його руки й той миттю прийшов до тями. Від ран знову й сліду не було, тож він вражено дивився на дівчину. А коли перевів погляд на однокласників, голосно закричав. 

— Не кричи, дурнику. Хіба ти не хотів цього? Люстерко дало тобі силу, якої тобі ніколи не вистачало. 

— Вони… Вмирають…

— Поки що тільки один із них. Я зцілила тебе, щоб ти насолоджувався тим, як я повільно катую їх до смерті. Ці негідники самі б убили тебе, якби не люстерко.

— Але… 

Та було вже пізно. Молюцела клацала пальцями й тепер частини тіла почали відриватися в усіх чотирьох. Арсен не міг слухати їхніх жахливих криків від болю. Хлопець присів навколішки, заплющив очі й затулив вуха руками. 

— Слабак. Краще б подякував мені, — дівчина знову підійшла до хлопця, торкнулася його руки й він упав, поринувши в сон.

Коли на асфальті від хлопців лишилися самі нутрощі, кров і кістки, Молюцела кількома клацаннями пальців розділила рештки на три купки. Потім, заплющивши очі, почала викладати коло з нутрощів. Далі вивела ще одне, менше, з кісток. Лишалася кров, яку вона помістила в уявні пляшки й пила, поки не випила до дна. Проте трохи крові лишилося на кістках. 

Коли все було розкладено, дівчина промовила закляття старослов’янською. 

— Всемогутня богине справедливості й мудрості Леїдо, я прошу тебе наділити моє люстерко більшою силою, що здатна врятувати невинних від кривдників. Натомість я приношу тобі кістки та кров грішників. Нехай пануватиме справедливість в усьому світі! 

Спалахнуло червоно-жовте сяйво, а місцина навколо почала огортатися в пітьму. Сяйво наближалося до кола, в якому стояла Молюцела. Вона не зупинялася й проговорювала закляття, поки світло не накрило всі кістки та кров, а нутрощі не перетворилися на масну плазму, що просочувалася всередину люстерка. А коли все закінчилося, вона втомлено опустилася на асфальт. Перепочивши, вона підійшла до Арсена й розбудила його.