3

Наступні два дні пройшли доволі спокійно. Найголовнішою причиною були вихідні, а хлопець уникав прогулянок на вулиці. Він не боявся, проте щось усередині підказувало, що краще залишитися вдома. У тілі жодного разу не вібрувало. Люстерко, здавалося, також вирішило залягти на певний час на дно. Щоправда, якось молодша Арсенова сестра Соня зайшла до нього в кімнату, поки той був на кухні. Дівчинка побачила люстерко й зацікавлено взяла його. Тієї миті воно засвітилося. 

— Що ти робиш у моїй кімнаті?! 

Хлопець, чи то інтуїтивно, чи то випадково вирішив зазирнути до себе й не на жарт перелякався, коли побачив люстерко, що світиться, в руках сестри. 

— Арсе, в тебе таке гарне люстерко! Подаруєш його мені? Тільки допоможи відкрити його, будь ласка… 

— Соню, поклади на місце!!!

Арсен, мов ошпарений, кинувся до люстерка й вихопив його. На щастя, воно впало на ліжко, перед тим як опинитися в його руках, тож не розбилося. 

Дівчинка заплакала. 

— Я хочу це люстерко!!! 

— Вибач, але я не можу його тобі дати. Воно занадто цінне для мене. Сходімо завтра в крамницю після садочка й купімо тобі якесь інше?

— Ні-і-і-і!!! Я хочу саме це, воно світиться!!!

Дівчинка заридала так голосно, що на галас прибігла мати. 

— Арсе, що тут сталося? — вона схвильовано підсіла до доньки. — Чому Соня плаче?

— Я ХОЧУ АРСОВЕ ЛЮСТЕРКО-О-О!!! 

Арсен відчув вібрації, тож хутенько вибіг із кімнати. Мати щось гукнула вслід, але син сховався у ванній. За хвилин десять сестрина істерика припинилася, тож хлопець полегшено видихнув. 

Крім думок про люстерко, Арсен прокручував у голові миті зі Стасом. Це були болючі спогади, тож він намагався приховати їх у найглибших ділянках свідомості.

Хлопці ніколи особливо не дружили, проте й ворогами їх назвати складно. Найкраще було б описати їх як приятелів. Стас завжди був лідером у класі, душею компанії — Арсен натомість надавав перевагу малим групам людей і рідко загалом міг «проявити себе». 

Арсен і сам не розумів, коли й чому почав відчувати до Стаса щось дивне й… миле? Йому здавалося, що їхня клішована історія кохання, яка так часто повторюється в різних романтичних комедіях чи аніме, могла б бути щирою та щасливою. Проте хлопець з кожним днем усвідомлював, що його мрії бути з ним разом так і залишаться нездійсненними. Стас часто видавав гомофобні жарти, однак Арсен думав, що то лише прикриття, бо сам розумів, як складно жити в не надто сприятливому середовищі гомосексуальним людям. 

А чи були в Арсена причини вважати, що Стасу подобаються хлопці? Якось він на уроці побачив, як однокласник ховає якийсь журнал під партою й читає. На перерві однокласник викинув його в смітник. Арсен почекав, доки в класі нікого не залишилося, й дістав журнал. У ньому були зображені оголені м’язисті чоловіки лише в трусах. Хлопець почервонів і поклав річ назад, а весь той вечір гадав, чому ж Стас розглядав тих Аполлонів. Він не наважився заговорити до нього, щоб спитати, бо знав, що це було б самогубство. Тож Арсен чекав. Чекав і сумно мріяв, що одного дня однокласник відповість взаємністю, а, точніше, сам зізнається в почуттях. 

Хлопець думав про те, як сказав би про те, що відчуває. У його уяві вони вдвох виїхали кудись за місто на природу, сиділи біля ватри й розмовляли про життя. В якусь мить тема повинна була перейти до закоханості. І тут він би освідчився… 

Арсен вилаявся, а серце боляче стиснулось. 

— Покажи, що це? — Стас узяв невеличкий червоний блокнот. 

— Будь ласка, не чіпай! — Арсен схвильовано потягся, та однокласник не віддавав.

— Ти чого? Та дай подивитись!

— НІ!

Останні слова він прокричав і повалив Стаса на підлогу. Той розгнівано підповз до іншої парти, трохи підвівся й перекинув блокнот іншому хлопцю, Тимку. Той вправно зловив. 

— Що це за хрінь? 

— Тиму, читай! Що там? 

Хлопець здивовано стиснув плечима, проте розгорнув блокнот. Арсен кинувся до нього, та хтось зробив йому підніжку, тож він перечепився, впав і боляче забився головою.

— Я ніколи не думав, що взагалі почну записувати свої думки й почуття, — почав читати Тимко. 

— Що за дівочі шмарклі? — скривився Стас, а решта хлопців засміялися. — Читай далі!

Арсен похолов, підвівся, та його знову повалили: “Є, що приховувати?”.

— Однак я не можу поділитися з цим ні з ким, крім цього блокнота. Мене не зрозуміють і зацькують, але я більше не можу терпіти. Я втомився бути інакшим. У мене є сили тільки мріяти про те, що в мене врешті вийде жити так, як усі. Та поки це неможливо, бо я ґей. 

На мить запала мертва тиша. Стас повільно підійшов до Арсена, копнув його ногою і спитав: 

— Це правда?!

— Стасе, почекай, тут ще є дещо! — гукнув Тимко й продовжив читати. — Знаю напевно, що цей щоденник не потрапить ні до кого, якщо я тільки сам не дозволю. Проте я мрію декому розповісти про нього, відчинити двері у свою душу. Я закохався у свого однокласника Стаса. Він…

— Годі! — розлючено крикнув Стас. — Припини, все ясно! Дай сюди це сміття!

Тимко кинув блокнот хлопцю. Той гидливо його зловив і підсів навпочіпки до Арсена. 

— Слухай сюди, гоміку. Відтепер навіть не смій до мене підходити. Ні до мене, ні до пацанів! 

— Але…

— Не торкайся до мене! — і ще раз копнув по обличчю, порвавши блокнот. Пошматовані сторінки висипались на підлозі. Хлопці гидливо обходили його, а Стас вийшов із класу. 

Лишившись на самоті, Арсен гірко заплакав. А коли після наступного уроку намагався поговорити з однокласником, той зі своїми посіпаками його жорстоко побив.