2

Арсен втомлено лежав на ліжку й крутив у руках люстерко. Він ще не відкривав його, та хлопцю кортіло якнайшвидше випробувати його силу. Жага помсти росла з кожною секундою, кров у венах пульсувала, проте втома брала гору. Зрештою, хлопець поклав подарунок Молюцели під подушку й заснув. 

Наступного ранку Арсен із надзвичайним піднесенням збирався в школу. Заховавши в кишеню люстерко, він похапцем одягнувся й побіг. 

Ясний березневий день приємно вражав теплом. Легенький вітерець розвіював скуйовджене волосся хлопця. Уперше за тривалий час Арсен усміхнувся. 

Увійшовши до класу, він впевнено сів за свою парту й ліниво потягся. 

— Агов, гоміку! — гукнув кремезний хлопець із сусіднього ряду. — А чо це ти такий веселий? Поплакав мамці й усе пройшло?

Пролунав голосний регіт. Арсен незворушно відповів: 

— Принаймні мені є кому поплакати. А де буде твоя мама, коли я зламаю тобі носа? 

Регіт вщух. 

— Як ти смієш так говорити зі мною, вилупку? — розгнівано закричав хлопець і почервонів. 

Тієї миті Арсен відчув у тілі невеличку вібрацію. Вона лунала з того місця, де лежало люстерко. Хлопець швидко дістав його. Не дивлячись, відкрив і направив так, щоб однокласник, якби подивився вниз, у відображенні побачив себе. 

— Чому мовчиш? Відповідай, засранцю! 

Кривдник зіскочив з місця й накинувся на Арсена, однак той швидко підняв люстерко на рівні обличчя. Однокласник раптом боляче вхопився за очі. 

— Що за хрінь?! 

Цієї миті було достатньо, щоб Арсен отримав перевагу. Відчуваючи емоційне піднесення й цілковиту впевненість у власних силах, хлопець підійшов до кривдника та вдарив його в ніс. Той вилаявся й спробував загатити у відповідь, однак Арсен наніс ще один удар. І ще один, і ще, й так один за одним він зі злісною посмішкою дарував однокласнику синці й рани на обличчі, а коли той, урешті, впав на підлогу, голосно промовив:

— Це тобі за вчорашнє, виродку. 

А потім обернувся до решти хлопців, що з’юрмилися поруч.

— Бачили, що з ним сталося? Так буде з кожним, хто ще хоча б раз спробує мені нашкодити. 

Після уроків Арсен знову пішов до закинутої лікарні з надією зустріти Молюцелу. Вона сиділа там і, побачивши хлопця, всміхнулася.

— Привіт, козаче. Я знала, що ти прийдеш. 

— Твоє люстерко й справді діє! Дякую тобі! 

— Бач, а ти не вірив. Рада була допомогти.

— Я зрозумів, чому не можна дивитися в люстерко! Бо ця сила зашкодить мені, так само як однокласникам! 

— Той бовдур поглянув на власне відображення? 

— Що? Ну… Напевно. А ти цього не знаєш? 

— Я в тебе питаю.

Арсен здивовано закліпав. 

— Ні?... Я думав, він… 

— Наступного разу простеж уважніше, що станеться.

Хлопець здригнувся, а коли зібрався щось сказати, дівчина зникла. 

Дорогою додому Арсен думав про сутність люстерка. Він не пам'ятав напевно, чи однокласник зазирнув у нього. Після слів Молюцели хлопець подумав про те, що, якщо навіть і подивився, то не загинув. Отже, загадкова рятівниця надурила? Чи Стас просто не поглянув на свою пику у відображенні, тож ефект виявився слабшим? 

Кривдник заплющив очі, ніби його щось засліпило, тож в Арсена з’явилася кількасекундна перевага. Чи з’являться в нього потім проблеми з зором? І як дізнатися, що станеться, якщо в люстерко зазирнути?  

Хлопець розумів, що Стас не облишить цей вибрик просто так. На Арсена можуть чекати набагато серйозніші наслідки, ніж учорашнє побиття, що було не звичайною дитячою бійкою. Отже, йому не потрібно шукати способи перевірити сутність диво-люстерка, бо вони самі до нього прийдуть. Та він буде готовий, тож усе має вийти бездоганно.