1

Enfants, méfiez-vous des miroirs!

(Діти, стережіться дзеркал!)

Marc Alyn

Якнайшвидше зібравши свої речі в рюкзак, Арсен вибіг із класу, як тільки пролунав дзвоник на перерву. Синці на тілі досі палали болем, а роздерта рана на правій руці нестерпно пекла. Сльози неслухняно полилися, і хлопець скривився, бо біль ставав сильнішим. На нього позирали школярі, вслід залунало голосне перешіптування, однак він не звертав уваги. Не бачачи нічого й нікого, він кулею вилетів зі школи й сховався на покинутій будівлі, що раніше була дитячою лікарнею.

«Сраний мудак, я ж вб’ю тебе!».

«Ти ще пошкодуєш, що поліз до мене, довбаний гомік!».

«Пацани, віддовбесайте цього йолопа, він щось дуже в себе повірив!».

У голові різко задзижчало й Арсен обхопив її обома руками. Голоси не зникали, а лише продовжували сипати сіль на рану в супроводі зі сценами бійки. Хлопець щосили стримувався, щоб не закричати, крихко стогнучи від болю. Йому здавалося, що він божеволіє.

Раптом хтось торкнувся його руки, й тілом майнула приємна прохолода. Апокаліпсис у мозку почав втихомирюватися, тож Арсен підняв голову й подивився перед собою.

— Привіт, хлопче.

Перед ним стояла усміхнена дівчина приблизно його віку в довгій білій сукні й розпатланим темним волоссям. Вона була бліда й від неї віяло дивною атмосферою, але Арсен чи не вперше зрадів, побачивши когось, хто застав його в такому жахливому стані.

— Привіт, — кволо привітався хлопець, намагаючись підвестися, однак дівчина сіла біля нього, тож він полегшено видихнув. — Хто ти? Що ти тут робиш?

— Мене звати Молюцела. Я тут, щоб допомогти тобі.

— Незвичне ім'я.

— На честь квітки. То ти приймеш мою допомогу?

Арсен недовірливо дивився на Молюцелу, протираючи очі, ніби йому це все снилося. Чим ця дівчина може допомогти? Хіба що вона має чорний пояс з карате й зможе з легкістю прикінчити тих, хто його жорстоко побив.

— Як ти мені допоможеш?

— Як мінімум, приберу синці й рани з твого тіла.

— Ти лікарка? 

— Майже. 

Молюцела знову всміхнулася, сіла ближче, торкнулася його обличчя й ніжно поцілувала. Арсен спантеличено застиг, не розуміючи, що відбувається, проте як тільки дівчина повернулася у звичайне положення, біль, що пронизував його, дивовижним чином вщух. Хлопець поглянув на свої руки й ноги — вони були чисті й без жодних ран. Він налякано відсахнувся від Молюцели, проте не витримав рівноваги й упав. 

— Дурненький, я ж тільки тебе вилікувала, а ти знову влазиш у неприємності, — дівчина зітхнула, встала й подала йому свою руку. — Вставай, козаче.

Арсен продовжував з острахом дивитися на рятівницю, однак прийняв руку й підвівся. 

— Ти демониця? Ти щойно уклала зі мною угоду й вкрала мою душу? 

— Гей, а це вже образливо, — Молюцела відкинула назад довге волосся. — Я даю людям вибір і допомагаю тим, хто цієї допомоги потребує. Я не забираю душі людей, однак маю певні правила. Арсене, ти страждаєш від цькування в школі, бо відрізняєшся від інших хлопців. Тобі ж не сподобався мій поцілунок, чи не так? Решта від нього шаленіли б. 

Арсен почервонів і навіть не звернув увагу на те, що дівчина знала його ім'я.

— Я просто був… Спантеличений…

— Облиш, тобі не має сенсу мені брехати. Я бачу тебе наскрізь. 

Хлопець промовчав, тож Молюцела провадила далі.

— Гаразд, я не змушую тебе говорити про це. Я тут для того, щоб дати тобі те, що врятує тебе в майбутньому від таких покидьків, як однокласники. Те, що я пропоную, зробить тебе сильним і витривалим. Ти зможеш уникнути найстрашнішої небезпеки й дати відсіч кривдникам. 

Вона замовкла, чекаючи, поки Арсен усвідомить те, що почув. 

— То… Що це? — зрештою запитав хлопець.

Дівчина знову всміхнулася й дістала з маленької кишені на сукні щось квадратне. 

— Це люстерко сповіщатиме тебе про наближення небезпеки. Також воно надасть тобі фізичної сили, з якою ти без проблем переможеш негідників. 

Хлопець обережно взяв люстерко й почав відкривати, та Молюцела різко схопила його за руку. 

— Стій! А тепер найголовніше. Тобі не можна в нього дивитися. Щоб використати його як зброю, необхідно відкрити так, щоб відображення побачили кривдники, але не ти. І не загуби його. Якщо втратиш, уся сила зникне й тебе спіткатимуть невдачі. Люстерко не повинно потрапити в чужі руки. 

— А що буде, якщо я подивлюся в нього? 

— Тобі це навряд сподобається. 

— Я помру? 

— Я більше нічого тобі не скажу. Просто знай, що дивитися в нього не можна. А тепер бувай, хлопче. Щасти тобі. 

Не встиг він і кліпнути, як дівчина розчинилася в повітрі.