Розділ 43.

Влад

Після цієї ночі я зрозумів, що не все втрачено і шанс в мене є. Вона ніколи в цьому не зізнається, але я відчуваю, в неї досі залишились почуття до мене.

Це було не просте бажання чи хвиля пристрасті, а щось, набагато більше.

Який же я був щасливий, що саме цієї ночі почалась гроза і зникло світло. Це було наче поштовхом, щоб все змінити.

Вставши з ліжка я швидко одягаю штани, футболку, маскуючи шрам, який Анна так пильно розглядала, але не наважилась запитати.

Я прямую на кухню,  де пахне ароматною кавою. Вона простягає мені чашку і ніяково поглядає.

Я надпиваю і милуюся нею. Як вона кидає короткі погляди, а потім різко відводить очі, закладаючи довге пасмо волосся за вухо. Бачу, як її щось тривожить, хоче щось сказати, але стримується. Я вирішую першим заговорити.

- Пробіжки сьогодні не буде? – запитую поглядаючи на неї.

Анна повільно підходить до вікна, відкриває жалюзі. Неба затягнуте сірими хмарами і дощ, який розпочався ще вчора моросить далі.

- Не буде, - тихо промовляє вона і сідає назад на стілець. Врешті вона не витримує і запитує мене:

- Звідки в тебе той шрам, на животі?

Наважилась таки. Я чекав на це питання і не збирався нічого приховувати. І так забагато таємниць було між нами.

- Він з’явився в мене два роки тому, коли я заступився за одну дівчину, яку мало не вбили.

ЇЇ очі розширюються від шоку. Здається, вона перелякана ще більше, ніж після погрозливої записки. Я не хотів її розтривожити.

- Ти ж міг загинути! – підскакує вона, але раптом заспокоюється стримуючи емоції. Хвилюється за мене.

- Я не зміг пройти повз, коли вона кричала, благаючи про порятунок.

- Що було далі, Владе? – моє ім’я з її вуст звучить якось, по особливому. Я впевнений, що вона до мене не байдужа, хоч і намагається робити вигляд.

- Далі, втрутився я, відтягуючи того божевільного від неї, а він, несподівано, встромив мені ножа в живіт. Вона теж не розгубилась і пшикнула йому чимось в очі, від чого він скорчився і почав кричати.

- Його впіймали? - запитала вона з острахом.

- Я викликав поліцію і здається, його схопили. Не встиг далеко втекти наосліп.

Раптом її вираз обличчя змінюється, вона стає замисленою, дивиться десь в в одну точку, навіть не кліпає .

- Хто та дівчина? - зрештою запитує мене Анна. Саме зараз пора відкрити всі карти. Швидше за все, вона сама здогадалась, просто хотіла почути від мене.

- Це Марта. Твоя подруга, - зізнаюсь їй.

Ця новина її ошелешує. Бачу, що вона чує про цю історія вперше. Отже, подруга їй нічого не розповідала.

- Тепер ясно, чому вона така дивна. Але всеодно, не розумію, навіщо було переїжджати в інше місто, якщо того маніяка впіймали?

- Анно, на неї напали тут, в Одесі. Я взагалі, випадково поруч опинився. -  роз’яснюю всю ситуацію. Бачу, що Анна дуже хвилюється за подругу, але я теж не знаю, що її змусило покинути Київ.

- Владе, з нею щось дуже погане відбувається, я це відчуваю, - стурбовано промовляє Анна відбираючи в мене порожню чашку і несе до раковини. – Марта стала дуже закритою і нічого не розповідає. Може їй допомога потрібна? – раптом припускає Анна.

- Тобі треба з нею поговорити, відверто, - пропоную я.

Анна погоджуючись киває. Потім вона іде збиратися на роботу, а я покірно чекаю на свою дівчинку. Можливо, вона ще не зовсім моя, але я обіцяю собі, що завоюю її довіру. Поверну кохану.

Спочатку, думав, що змирився, відпустив, але побачивши її знов, мало не збожеволів.

Пам’ятаю, як мало не зірвався і не поїхав назад до Києва. Дмитро мене зупинив. Мій водій, який приїхав в це нове місто слідом за мною. По дорозі в аеропорт я вилив йому свою душу, навіть не сподіваючись на такий перебіг подій. Просто розповів все, що зі мною трапилось, що не знаю, чи правильно роблю, зникаючи без пояснень. Він слухав, і прийняв рішення поїхати зі мною. Підтримка прийшла, звідки не чекав. Як виявилось, сім’ї в нього не було, тому його нічого не тримало в Києві.  

Звичайно, за час управління Інвесткапіталом, я відклав чималу суму, яку витратив на розвиток нової фірми. Дмитро мені у всьому допомагав, а зараз - він мій найкращий друг і колега.

Життя в котрий раз довело, що той, кого ти вважав своїм другом -  з легкістю встромить тобі ніж в спину. А здавалось, зовсім чужа людина, несподівано простягне руку допомоги. Тепер, я дивився на світ під іншим кутом і навчився відрізняти правду від брехні.

Анна з’явилась переді мною в синьому діловому костюмі. Волосся, м’якою хвилею вкривало її плечі. Вона кинула короткий погляд на мене сповіщаючи, що нам пора. Я покірно слідував за нею.

На вулиці падав дрібний дощ. Ми швидкими кроками наблизились до її машини.

Тут на Анну чекав неприємний сюрприз. Шини в автомобілі були спущені. Всі чотири. Здається, я здогадувався від кого можна було чекати на таке, але поки що доказів не було.