Марта, як завжди, зустрічає мене з сяючою посмішкою на обличчі. Як в неї виходить бути такою, радісною і усміхненою?
- Привіт, викривачко важких злочинців, - підколює мене Марта. – Кого рятуємо наступного разу?
Вона, звичайно, жартує, і навіть не підозрює, що в мене знову проблеми. Я сідаю біля неї на диванчик і дістаю з сумочки таблетки.
- Привіт, - не так радісно вимовляю я. – Ти знову попала в ціль, - признаюсь. – В мене, мабуть, карма така, допомагати ближнім.
- Ну і ну. Знову щось з Владом? – запитує подруга і простягає склянку з водою. Я ковтаю таблетку і продовжую.
- Цього разу з батьком. Проблеми в бізнесі. А якщо точніше, скоро в нього не буде його зовсім, лише одні борги, - зізнаюсь я.
- Ого, невже все настільки серйозно? Як же він допустив таке?
- Довірив справи своєму заступнику, а той його підставив. Але ключову роль зіграв Білозерський, - його прізвище звучить з моїх вуст з неабиякою відразою. Нудить мене від цієї сімейки.
- Цей мерзотник все ніяк не вгамується, - фиркає Марта, думаючи на Богдана.
- Цього разу гру веде його батько. Хоча не без допомоги синочка. – припускаю я.
- Чого він хоче? Грошей? – дивується Марта. – Він ніби не бідний.
- Він хоче, аби я вийшла заміж за його сина, і тільки після цього батько отримає свої землі, - випалюю все подрузі і на мить отримую полегшення.
Я бачу як її очі округлюються в п’ять копійок, а брови повзуть вгору від здивування.
- Нічого собі, заявочка! – не стримує емоцій Марта. – Він вже геть придурів? Навіть не знаю, що тобі сказати, - зізнається вона. – Влад знає?
- Ні. І не повинен дізнатися. Він точно його придушить.
- І правильно зробить, - виголошує подруга. – Я надіюсь ти вже прийняла рішення для себе?
- Прийняла, - кажу опускаючи голову. – Тільки не знаю, що буде з батьком, коли він втратить все. Це його знищить.
Я хапаю склянку зі столу і нервово роблю декілька ковтків. Зовсім мені не легше від прийнятого рішення. Муки совісті не дадуть спокійно жити, ніби нічого не сталось. Треба шукати вихід.
- Слухай, в Богдана помоєму, якась нав’язлива ідея бути з тобою. Видно, що дуже припала ти йому до душі, раз навіть батька втягнув сюди.
- Припала. А як здихатися його, не уявляю? – шиплю я.
- Здихатися? – перепитує Марта, прискіпливо поглядаючи на мене. – Точно, здихатися. Ти повинна його здихатися, - викрикує, як мала дитина. – Все, сідай в крісло і дай мені праву руку.
Я слухаюсь і забираюсь на металевий стілець зі шкіряною оббивкою. Обережно простягаю руку і запитую:
- Що ти придумала? – Вона вигинає одну брову і загадково посміхається.
- Ти будеш робити все, аби замість симпатії викликати в Богдана відразу. Він має сам зрозуміти, що ти йому, така, не потрібна.
- Це ти про що?
- Я б зробила акцент на твоїй нозі. До речі, ти б до лікаря звернулася, по моєму ти затягнула з проблемою.
Вранці батько, а тепер і Марта помітила.
- Завтра їду в клініку, - запевняю її. – Ти говорила про акцент, - нагадую Марті.
- Ах так. До чого це я? А, згадала. Пам’ятаєш, ти розповідала, як Богданові неприємно було бачити, як ти накульгуєш?
- Навіть не знаю, чи неприємно йому було, чи він просто зловтішався, - видавлюю з себе я, згадуючи нашу зустріч в кафе.
- Треба це знову перевірити, - пропонує Марта.
- Знову з ним зустрічатися?
- А ти як хотіла? Ти хочеш врятувати батька?
- Звичайно.
Дуже хочу. Тільки, не вірю я, що так просто все буде, як здається на словах.
- Тоді, ти повинна погодитись. Зрештою, ніхто силою тебе під вінець не потягне, - говорить мені подруга, а мене поїдають сумніви. Це ж потрібно зустрічатись з Богданом, проводити з ним час. А як же Влад? Брехати йому?
Чорт. Я вже заплуталась. Треба все обміркувати. Відчуваю, моя голова і так скоро вибухне від таких насичених подій.
- Я подумаю, але ідея мені не подобається.
Мені більше не хочеться розмовляти на цю тему. Я переводжу розмову в інше русло, запитую про стосунки подруги з Володимиром. В них, ніби, все розвивається не погано і Марта виглядає щасливою.
Після манікюру, ми прощаємось на веселій ноті і я їду додому.
В квартирі думки знову заповнюють мою, і так важку, голову. Я стараюсь їх відганяти, але вони настільки настирні, що раз за разом повертаються.
Скоро Влад повинен приїхати. Я приготувала на вечерю пасту з морепродуктами. Надіюсь, він оцінить мої старання.
На годиннику рівно дев’ята вечора, а його досі немає. Я починаю хвилюватися і набираю його номер. Він не відповідає. Мене починає переслідувати погане передчуття.
Проходить ще дві години, а від Влада ніякої звістки. Я починаю себе накручувати. В голову лізуть неприємні думки. Я знову дзвоню до нього, але все безрезультатно.