Розділ 31.2 Анна

Анна

Хвилини очікування тягнуться мов сонні черепахи. Володимир сказав, що Влада вже відпустили. Шкода, що мені повідомили надто пізно і я не змогла його зустріти.

Час від часу, я нервово позираю на телефон, в надії, що він набере мене. Скоріше за все, він поїхав додому.

Я знову тягнуся до телефону і набираю його номер. Лунають короткі гудки, а відповіді немає. За мить, доноситься дзвінок в двері і я лечу до них, немов той метелик на світло.

Я відчиняю і бачу Влада. Свого Влада. Він тримає велетенський букет білих троянд і палко поглядає на мене. На ньому блакитна сорочка і чорні джинси. Він такий же привабливий, як і раніше.

 Коли Влад переступає поріг, я не роздумуючи  кидаюсь в його обійми, притискаюсь всім тілом, зариваюсь обличчям в його шию, жадібно вдихаючи такий рідний запах коханого чоловіка. Його рука блукає в моєму волоссі, ніжно погладжуючи. Ми просто прилипли один до одного, насолоджуючись довгожданою зустріччю.

На мить я відступаю, згадуючи про букет.

- Треба поставити квіти в вазу. Шкода, якщо така краса зів’яне, - ледь чутно виривається в мене.

Я беру вазу зі столу, швидко наповнюю її водою і ставлю квіти на стійку. Вони пахнуть просто чудово.

Влад лише мовчки спостерігає за моїми рухами. Його очі палають. Він підходить ближче. Моє дихання збивається, від його запаху починає крутитися голова. Він ніжно обіймає мене за талію. Його теплі долоні ковзають по спині, погладжуючи ребра. Він так сильно притискає мене до себе, що здається не вистачає кисню. Його жорсткі губи торкаються моїх і земля знову іде зпід ніг. Я цілую його у відповідь. Палко, жадібно, опускаючи свої руки йому на плечі. Раптом він відпускає мої губи і його гаряче дихання обпікає мою шкіру.

- Я кохаю тебе, - з жаром шепоче мені Влад, все ще міцно стискаючи в своїх обіймах.

- І я тебе кохаю, - ніжно видихаю йому у відповідь.

Він знову впивається в мої вуста, ненаситно, гаряче покусуючи губи. Я обвиваю його за шию і лише піддаюся кожному його дотику і руху. Його руки швидкими рухами стягують з мене майку. Я не відстаю, і різко розстібаю ґудзики на сорочці, оголюючи його сталеві м’язи. Руки ковзають по спині, досліджуючи спокусливе чоловіче тіло. Його поцілунок поглиблюється, стає більш напористим. Внизу живота наростає приємне тепло. Я хочу цього чоловіка, до втрати пульсу хочу.

Я не вловлюю того моменту, коли ми опиняємось в спальні і його тіло накриває моє. Ми продовжуємо цілуватися. Пристрасно, жадібно, мов божевільні. Голова затуманена  диким бажанням. Все, чого ми хочемо в цей момент: швидше провалитись в цю прірву божевільної пристрасті і ейфорії.

Мені сниться дивний сон: я стою у весільній сукні, посерд  поля. Одна однісінька, а навкруги нікого. Я починаю кричати, але голос пропав, а замість нього глухий шепіт. Я знову роблю спроби крикнути, але все безрезультатно.

На щастя, я прокидаюся з цього кошмару. Влад мирно спить поруч. Я заспокоююсь і міцніше притискаюсь до його  гарячого тіла. Це всього навсього сон. Немає чого хвилюватися. Заспокоюючи себе я знову закрила повіки і провалилась в царство Морфея.

Я прокидаюся від телефонного дзвінка. Влада поруч немає. Лише зім’ята біла постіль на його місці. Я ліниво тягнуся рукою до телефону помічаючи номер батька.

- Привіт, тату, - хриплим голосом відповідаю йому.

- Доброго ранку, Анно, - батько звертається якось надто офіційно, і від такого тону віє прохолодою. – Мені потрібно дуже серйозно з тобою поговорити.

- Добре, - швидко погоджуюсь я. – А про що розмова? – насторожено запитую.

- Це не телефонна розмова. Приїзди в наш будинок. Сама приїзди, - уточнює він.

 Я так розумію, сама, це без Влада. Невже знову якісь інтриги? Я ще не оговталась після Владового арешту, як батько підкидає мені нові сюрпризи. Навіть не хочу думати, що трапилось щось серйозне. Та судячи з батькового тону, це дійсно так.

- Добре, буду через дві години.

- До зустрічі, доню, - вже м’якше завершує розмову батько і відключається.

Я поволі встаю з ліжка накидаючи рожевий шовковий халат. Ступаючи декілька кроків помічаю, що нога знову болить. Мабуть, треба знову звертатися до лікаря.

На кухні Влада немає. Дивно, я не почула коли він пішов. Навіть не попрощався. Біля вази з квітами лежить якась записка. Мабуть для мене. Я беру в руки папір і читаю: «Привіт, сонечко. Ти так солодко спала, що я не став тебе будити. Я поїхав в офіс. Треба вирішити одне важливе питання. Не сумуй. Цілую в носик». А в кінці смайлик. Як це мило.

Що ж, може це і краще, що його нема. Потрібно збиратися і їхати на зустріч з батьком.

Я іду в душ. Спокійно стою під струменем води, насолоджуюсь теплими краплями, які стікають по моєму тілу. Я знову думаю про Влада і його ніжні дотики, від яких на тілі запалюються іскри. Згадую нашу ніч, де ми були такі пристрасні, дикі і шалено закохані. Навіть не віриться, що нарешті всі наші випробування долею закінчились, і можна спокійно жити і насолоджуватись один одним.

Я швидко обтираюсь м’якеньким рушником і ретельно висушую волосся феном. Одягаю бордовий діловий костюм. Після розмови з батьком я б хотіла навідатися в офіс. Може, Владу буде потрібна якась допомога, адже за час його відсутності справ навалилось море.