Розділ 23.

Можна нарешті розслабитись і відкинути зайві думки. Нічого поганого не сталось. Батько, як я і гадала, просто вигадав чергову брехню, щоб змусити мене страждати. Він в цій справі великий майстер. 

Я пригортаюсь до Влада ближче, він заривається носом в моє волосся. Мені так добре з ним, спокійно. Як тільки я вирішують гнати мої підозри геть,  в цю мить наступаю ногою на щось тверде. Поволі опускаю руку донизу і дістаю маленьку оксамитову коробочку.

 Серце помітно пришвидшує ритм, рука тремтить, ніби там всередині бомба. Я піднімаю голову і проникливо  дивлюсь на Влада. 

Він тягнеться рукою до коробочки і в його очах читається хвилювання.

- Я шукав її весь вечір. Який же я ідіот. Вона весь час була тут, - зітхає він, а я продовжую дивитись на нього.

- Що це? - запитую з підозрою.

- Я хотів зробити це на святі. Що ж, буде не дуже романтично, але все ж…

Він відкриває коробочку з невеликою каблучкою оздобленою діамантом.

- Ти вийдеш за мене?

Хвиля струму вдаряє мені у скроні. До горла підступає гірким ком, перед очима все пливе. Я згадую розмову з батьком і відчуваю, як в моїх вухах починає пульсувати. 

Ще декілька годин тому, я була готова почути ці слова. Прокручувала в голові, як повинна відповідати. Але зараз все змінилось. Я не була готова вступати в його гру. Це кінець.

- Який же ти все таки…., - промовляю дивлячись йому в очі, і скупа сльоза тече по моїй щоці.

- Якась дивна в тебе реакція на…- я не даю йому договорити і вибухаю від образи.

- Ти думав, я кинусь тобі в обійми і буду пищати від радості? Тоді ти помилився Соколовський.

- Ань, та що з тобою? 

- Я все знаю, Владе! Все! - кричу в сльозах. - Те,  що  ти зі мною, заради помсти і те, що ти постійно брехав мені. Ти просто чудовий актор! Твоя гра заслуговує на Оскар. А я тобі вірила. Кожному слову вірила, кожному дотику, погляду, поцілунку. А ти? Брехав мені прямо в очі! Ти просто грався зі мною. Я же я тебе ненавиджу!

- Послухай, я не знаю, хто тобі і що наговорив про мене, але все не так. Все змінилось. Дай мені декілька  хвилин і я поясню тобі, - благає Влад. Але я зовсім не хочу його чути.

- А де ти був раніше зі своїми поясненнями? - захлинаюсь я. - Коли ти планував розповісти? Як наші діти підуть до школи? 

- Та заспокойся, все зовсім не так, - викрикує Влад і різко повертає мене до себе. Він знову впивається в мене своїм проникливим поглядом, намагаючись переконати в своїй правоті.

Я відсахуюсь від нього ніби від примари з нічних кошмарів.

- Не смій більше так дивитися на мене! Чуєш? Не смій! Я більше не вірю ні одному твоєму слову!

Я не маю наміру його слухати. Кричу водієві, щоб зупинив машину, інакше випригну до чортової матері на ходу. Він пригальмовує і я миттю вискакую з салону. 

 Я біжу не  знаючи куди і не дивлячись під ноги.  Здається Влад іде за мною. Крізь своє збите дихання до мене долинає звук чиїхось кроків, але я не маю наміру зупинятися. В мене більше немає сили на вияснення стосунків, я почуваюсь розбитою.

Я роблю кілька різких кроків повертаючи за ріг будівлі, але нога підвертається не справляючись з високими підборами і я падаю. Я намагаюсь встати, але як тільки піднімаю голову світло яскравих фар лупить прямо в очі.

В мене знову відчуття дежавю.

Чую тільки сильний удар і відразу погружаюсь у цілковиту темряву.