Проходить місяць після моєї сварки з батьком. Я знаю, що він ніколи не зателефонує першим. Але я теж з характером, і перша миритися не збираюсь. Занадто болючими були його слова.
Заспокоївшись і розклавши все по поличках я зрозуміла, чому батько натякав на заміжжя. Богдан не просто так опинився в нашому будинку. Його запросив батько, щоб знову влаштувати нам зустріч. Спочатку, мабуть, він планував прочистити мені мізки. Розхвалити Богдана. Показати, що він підходяща кандидатура з купою зв’язків і так далі. Але все пішло не по плану. І я була ще більше на нього зла.
А ще я чекала. Чекала якогось підступу від Богдана. Я дуже його зачепила і він не з тих, хто кидає слова на вітер.
Але нічого не відбувалось. Здавалось все текло в звичному для нас руслі і Богдан більше не з’являвся в нашому житті.
А може він і не такий поганий, як я собі намалювала. Людям же притаманно прощати. Пробачив і відпустив. Дуже хотілось в це вірити. Тільки, якщо це не затишшя перед грозою.
Я перебралась жити до Влада. Мені було не зручно від його пропозиції, але він вміє бути наполегливим. Припускаю, що поява Богдана підштовхнула його до такого серйозного кроку.
Сьогодні Інвесткапітал виповнюється 20 років і заплановане грандіозне святкування. Корпоратив буде проходити в крутому ресторані в самому центрі Києва. З такої нагоди навіть запросили відомих гумористів та артистів. Все має пройти на найвищому рівні.
Для сьогоднішнього вечора я обрала довгу темну сукню, яка відбивалась ледь помітним срібним блиском, з невеликим розрізом та відкритими плечима. А на рахунок взуття, мій вибір зупинився на чорних босоніжках з акуратною срібною пряжкою і тоненькою шпилькою. Волосся підкрутила у легкі локони і нанесла макіяж.
В очах Влада загорівся вогник, коли він зайшов у кімнату. Окинувши мене оцінювальним поглядом, його обличчя нахмурилось показуючи невдоволення.
- Чоловіки тебе зжеруть одним тільки поглядом. – випалює він.
- Ти ж не дозволиш, хіба ні? - грайливо посміхаючись промовила я.
- Ні на крок не відійду, - запевняє Влад, робить кілька кроків на зустріч і ніжно цілує у скроню.
Сьогодні на святі ми з'явимось разом вперше, як пара. Я трохи хвилююсь і мене переслідує неприємне передчуття.
Влад, як завжди спокійний і впевнений, зосереджено застібає ґудзики на білосніжній сорочці, одягає сірий піджак і поглядає на годинник.
- Нам пора, - повідомляє він, і я слухняно слідую за ним.
Водій припарковує авто біля ресторану. Влад поспішає покинути салон першим, щоб відкрити мені двері. Він люб’язно подає руку, допомагаючи мені підвестись. Його очі світяться загадковим блиском, який мене заворожує і лякає водночас.
В ресторан ми заходимо разом. Я тримаю його під руку і відчуваю як нас обсипають допитливі погляди. Щоки миттю починають палати, а коліна тремтіти. До нас підходять колеги, вітаються, кидають компліменти, і стає не так страшно як гадалось. Влад шепоче мені, що зараз не надовго покине мене, бо йому, як керівнику потрібно висловити привітання.
З сумочки доноситься вібрація телефону. Витягуючи його, на екрані я бачу номер батька. Влад помітно насторожився, але кивнув, щоб я відповіла.
- Слухаю, тату, - промовляю, виходячи на вулицю.
- Привіт, доню, - вітається батько. – Вислухай мене будь ласка, тільки не перебивай.
- Якщо ти телефонуєш сказати, щоб Влад не наближався до мене, то розмова завершена, - вибухаю я.
- Послухай, доню, все не так як ти думаєш, - голос батька звучить переконливо. – Влад з тобою тільки для того, щоб помститися мені.
Його слова знову пропалюють моє тіло вогнем. Навіщо він робить мені боляче?
- Анна, в його офісі працює моя людина. Влад сам розповідав, як хоче тебе звабити, щоб добратися ближче до мене і компанії.
- Я не вірю тобі! Ти все робиш для того, щоб нас розлучити, але в тебе не вийде! – кричу йому в трубку.
- Сьогодні на святі він планує зробити тобі пропозицію.
- Що? – перепитую я .
- Ти можеш мені не вірити, але це правда. Він веде подвійну гру, скоро сама переконаєшся. – він різко обриває нашу розмову.
Я стою як вкопана не в змозі поворухнутись. Якось багато інформації обрушилось на мою голову за останні декілька секунд. В руці безжально стискаю телефон. Виходжу з трансу, в який ввів мене батько. Невже він каже правду? Ні, не може бути. Це якась маячня. Я ж його добре знаю. Він піде по головах аби досягти задуманого.
А Влад? Ми зустрічаємось менше двох місяців. Не так вже й багато, щоб так швидко узаконювати наші стосунки.
Якесь зерно сумніву закрадається в мою підсвідомість. Що я про нього знаю? Лише те, що лежить на поверхні. Він завжди уникав відвертих розмов, а я і не наполягала. Мені було достатньо того, що ми разом, і кохаємо один одного, хоча ніколи в цьому не зізнавались.
Я не хочу допускати і думки, що Влад зі мною, лише для того, аби насолити батькові. Але кожного разу сумніваюсь і вагаюсь. А якщо це правда, що тоді? Як бути тоді? Забратися і бігти світ за очі, тікати? Чи піддатися в його грі? Я повинна сама розібратися як діяти.