Розділ 21.

Навіть в квартирі я не можу заспокоїтись. Гримнувши дверима я кидаю ключі на підлогу, іду до холодильника і дістаю надпиту пляшку віскі. Прямо з горла роблю невеликий ковток і пекуча рідина розливається по моєму тілу.

Легше від цього не стає.

Мій телефон залишився в нього. Дідько! Влад завжди мені телефонує приблизно в такій порі. Тепер стає ще гірше. Цей покидьок не упустить нагоди ще більше мені нагадити і точно захоче поспілкуватись з Владом. Відчуваю, що не до добра це все. Сварка з батьком не до добра,  скорчений Богдан не до добра. В його батька масштабні зв’язки і він має велетенські можливості, щоб нас знищити. Навіть не хочу про це думати.

Скидаючи весь одяг я іду в душ. Хочу нарешті змити з себе цей огидний день. Якась смуга невдач просто.

Втомлена і розчарована цим жахливим днем я лягаю в ліжко.  Довго верчусь і не можу заснути. Все прокручую свою розмову з батьками. Чому тато так ненавидить Влада? Він же колись був його партнером. Або я чогось не знаю?

Богданові слова теж не на жарт вражають мою підсвідомість. Не очікувала, що за маскою милого і спокійного хлопчика може ховатися справжнісінький псих.

Навіть не знаю, коли я поринаю в сон. Мені сниться Влад, який сидить в мене на ліжку ніжно погладжуючи мою ногу. Ми не бачились майже два тижні і я дуже скучила за ним, за його дотиками, від яких тіло вкривається мурахами. Він нахиляється і трепетно цілує мої губи. Його щетина дряпає обличчя і я розумію, що це не сон. Він справді тут, в моїй кімнаті, зі мною.

Я обіймаю його, зариваюся носом в плече, вдихаю його запах, такий рідний, і розумію, як мені його не вистачало.

- Я така рада, що ти приїхав. Я скучила, - шепочу йому.

- І я скучив, мала, – хриплим голосом відказує він. – Я дзвонив тобі вчора.

- Я забула свій телефон у батьків. Вибач, що змусила хвилюватись.

- Знаю, - продовжує він. – Я розмовляв з твоїм батьком.

Він говорить таким спокійним тоном, хоча, що йому наговорив батько я могла тільки уявляти.

- Що він тобі сказав? - я встаю з ліжка, щоб увімкнути світло.

- Щоб я не наближався до тебе, - з посмішкою каже Влад.

- Тобі смішно? Та він як почув твоє ім’я мало не вибухнув від гніву. Чому він так ненавидить тебе? Може хоч ти поясниш, що відбувається? – я знову починаю нервувати.

Він підводиться з ліжка і відходить до вікна, довго розмірковуючи над чимось.  Його обличчя стає серйозним, губи стискаються в тонку лінію. Я бачу, що розмова буде довга.

- Це давня історія і я не знаю, як ти сприймеш її, - зізнається Влад.

- Продовжуй , мені потрібно знати все, – вмовляю його.

- Шість років тому мені раптово впало на плечі управління великою компанією. Тоді я ще поняття не мав, як вести справи, бо ніколи туди не вникав. Компанія переживала важкі часи і я вирішив звернутися за допомогою до твого батька. Степан Миколайович був давнім приятелем мого батька і добре розбирався в бізнесі. – На мить він зупинився.

- Він допоміг? - з нетерпінням питаю я.

 Влад повертає корпус до мене і говорить:

- Ні.  Він запропонував мені продати свої акції йому. Такого я від нього не очікував. Звичайно я цього не зробив. Не  зміг продати справу всього батькового життя, – Влад говорив щиро і я йому вірила.

Знаючи батьковий характер, він по головах піде аби отримати бажаний результат.

- Але твій тато не один, з ким мені прийшлось поспілкуватись, - він хмуриться і стискає кулаки. Я тут же розумію про кого йде мова і від цього по тілу проходить неприємне тремтіння.

- Що в тебе з цим мажором? – різко кидає свій пронизливий погляд на мене.  Я аж здригаюсь від його голосу.

- Ти про Богдана? - уточнюю, ніби в мене їх декілька.

- Так, чорт забирай! Про Богдана. Чи в тебе їх багато?- від його голосу пронизує струмом.

- Нічого. Нічого в мене з ним немає і не може бути, - підвищую свій тон.

- Надіюсь, що це правда, - видихає Влад. - Я коли дізнався, що ти з ним, мало не збожеволів. Застукати свої дівчину з коханцем у ліжку така собі перспектива, - дещо м’якше продовжив він.

Так, видовище не з приємних. Тим більше попередня його дівчина, зі слів Влада, саме так і вчинила.

Виходить, він примчався сюди заради мене.

- Що він тобі наговорив? – різко запитую, а він лише посміхається у відповідь.

- Він тобі погрожував?

- Ань, давай не будемо більше про це, – благає він. -  Через мене в тебе і так неприємності. В того шмаркача виявляється зв’язки не погані, але ми ще побачимо хто кого. І при всій повазі до твоїх батьків, я від тебе не відмовлюсь, чула?

Я нічого не відповідаю.  Мені приємно, що я настільки важлива для нього.

Він підходить до мене, гладить волосся і міцно притискає до себе.

«І я не можу відмовитись від тебе».  Подумки кажу йому закриваючи очі.

Він підхоплює мене і несе на ліжко. Ми поспіхом позбавляємось від одягу, прагнучи швидше насититись один одним після тривалої розлуки.