Розділ 9. Влад

Я все зробив правильно. Повторюю в своїй голові. Я більше ніколи не потерплю зрадників. Хоча ця миловидна дівчина не була схожа на шпигунку, але як виявилось зовнішність оманлива. Я,  як ніхто інший пізнав це на собі.

Відпустивши цю не приємну ситуацію я увійшов в кабінет Жені. Він занурено вдивлявся у свій ноутбук, але побачивши мене миттю повернув голову.

- Ну і що ти вирішив? – з порогу запитав Євген підводячи брови.

Я відразу зрозумів, про кого йде мова. Саме Женя по моєму проханню збирав інформацію про Анну.

- Я її звільнив, не потерплю більше зрадників, - сухо відповів переміщуючись вглиб кабінету.

 Євген добре відгукувався про цю дівчину, і в його очах я прочитав  німе невдоволення.

- Анна не така, - похитав він головою. – Раз обпікшись ти тепер всіх будеш підозрювати у змові проти тебе.

Вміє він вдарити по живому. Це він говорив про Ольгу. Я знову згадав, як застукав її в ліжку з фінансовим директором Будінвесту. В той час, саме вона працювала юристом в нашій компанії. А ще Ольга сумлінно зливала інформацію про справи фірми своєму коханцю. Як виявилось вона була дуже здібною дівчинкою і справно працювала на два фронти.

- Мені здається ти погарячкував, звільнивши Анну. Вона хороший спеціаліст. За такий короткий час вона легко ввійшла в курс справ і показала високий професіоналізм. 

 -  Вона дочка Степана Сомова.

 - Владе, це ні про що не говорить, - голосно заявляє. - Я впевнений, що вона не в курсі справ Сомова. Можливо, вона мріє про свою незалежність, не хоче все життя керуватися думкою  батька.

Женя говорив так впевнено, що в мене закралися підозри.

- З яких пір ти так зблизився з нею?

- Перестань, вона досить відкрита дівчина, колись за обідом розмовляли про наболіле, - знизує плечима. – До речі, про зближення. А ти не думав обернути ситуацію в свій бік, - загадково посміхаючись промовив Женя.

- Це ти про що?

- Про Анну. Якщо би ти підібрався до неї поближче, вона могла б бути нам корисною.

Я зрозумів, на що натякає Женя. Його натяк здавався цілковитою маячнею.

- Як ти собі це уявляєш? «Анно, а чи не хотіла би ти докладати про справи свого батька? Зробиш невелику послугу?» Жень, це звучить абсурдно, – обурююсь я.

Він поволі підводиться з-за столу і підходить впритул до мене.

- Владе, ти ніколи  не вмів думати тверезо. Зближся з нею, закохай в себе, втрися в довіру. Вона сама принесе тобі все готове на блюдечку.

- Добре, вистачить про неї. Я подумаю, як правильно вчинити. – запевняю Женю. - Договір в тебе? Хотів переглянути. 

- Він в Анни. Я ж не знав, що ти її звільниш відразу після свого повернення, - виправдовується Женя.

- Супер просто! Тепер прийдеться ще й бігати за нею, - тягнуся до склянки з водою і миттю спустошую вміст. - Спробуй перенести зустріч на завтра, - наказую Євгену, а сам поспіхом покидаю кабінет.

- Поверни її, Владе, - доноситься голос Жені.

Я починаю сумніватися в тому, чи правильно зробив, звільнивши Анну. Чи не занадто імпульсивним був мій вчинок? Можливо дати дівчині шанс?  Через свої особисті проблеми і страхи позбавив її роботи. Почувався останньою сволотою.

Може ця посада дійсно важлива для неї? Тим більше, за словами Жені, вона дуже старалась. А ще його дивна ідея зблизитися з нею раз за разом крутилася в голові.

В надокучливих  роздумах ноги вели до дверей знайомого кабінету. Стиснувши зуби я неохоче потягнувся до ручки.

Заходити в кабінет Ольги було дуже неприємно, тут все нагадувало про неї. Про жінку, яку я так кохав, і яка залишила після себе гіркий осад болю і розчарування. Від спогадів про минуле по тілі пробіг тривожний холодок.

 Я уважно оглянув кабінет, проте Анни тут не знайшов.

 Доведеться діяти радикально.