Розділ 7.

Поки я відходжу від приголомшливої новини, Євген продовжує:

- З тим самим Владом Соколовським, твоїм знайомим, до якого ти недавно приходила в лікарню. Проте, з невідомих нам причин, чомусь, не наважилась увійти в палату, - його погляд чіпкий і проникливий. 

Його слова мене спантеличуть і обеззброюють. Тепер я відчуваю себе загнаною ланню. Звідки він взагалі все це знає?

Між нами нависає німа пауза, але я пробую взяти себе в руки. Євген свердлить мене своїм поглядом, чекаючи на мої пояснення.

- Я приходила переконатись, що він не постраждав, - поборовши хвилювання знову починаю говорити, але голос все ще тремтить. - Почуття провини, що ця аварія через мене, не давало спокою, тому я вирішила навідатись до нього. А знайомою назвалась, щоб дізнатися його стан.  А от хто вам сказав, що я там була – це для мене загадка.

Тепер вже я з підозрою дивилась на Євгена.

- А тут якраз все дуже просто, - промовив він, витримуючи паузу. – Влад сам попросив мене зібрати інформацію про дівчину, яку він ледь не збив. Тут мені невимовно пощастило, бо ця дівчина – наш новий юрист. Цікаве співпадіння, чи не так?

- Співпадіння…, - знову думки вголос. Євген помітив моє щире здивування.

- Євгене,  я справді не знала, що ця компанія Владислава Соколовського, - почала виправдовуватись я. - Це просто збіг.

- Анно, я пожартував, - посміхнувся Євген. – Але вимушений розповісти про тебе Владу.

- Звичайно, - киваю я у відповідь і відчуваю, як пришвидшується мій пульс.

Далі наше спілкування закінчується, офіціант приносить наші замовлення і ми мовчки доїдаємо свої порції. Євген з апетитом, а я просто намагаюсь заштовхнути їжу всередину, бо апетит мій зовсім зник.

 Я не знаю, чи зможу працювати в цій компанії далі, бачити кожен день Влада, розмовляти з ним. А може, він сам захоче мене звільнити? До того ж, причину звільнення попереднього юриста я так і не дізналась. Хоча, тепер це не так і важливо. 

Зібравшись з думками я все ж пробую працювати далі. Час пролітає з неймовірною швидкістю. Занурившись в папери я забуваю про Влада і про те, що зовсім скоро  його побачу.

Після роботи я телефоную Марті і прошу приїхати до мене. В моїй голові купа думок і я повинна з кимось поділитись, поки мені остаточно не знесло дах.

Марта з’являється переді мною з пляшкою вина і чудовим настроєм. По моєму виразу обличчя вона бачить, що розмова буде довгою.

Ми з Мартою дружимо ще зі школи. Вона зовсім інша. Весела, енергійна, відкрита. Однією своєю присутністю додає яскравих барв навіть в дуже сірі і похмурі дні.

Я така рада, що вона в мене є. Лише їй я можу довіритися повністю.

Я ділюся з нею всім, що сталося зі мною за останні декілька днів. А також  розповідаю про Влада, який засів у моєму серці ще зі шкільних років. За розповіддю ми спустошуємо пляшку вина і мені стає легше.

- Мені здається, сама доля вас звела, - промовила Марта. – Анна, це справді твій шанс. Ти повинна його звабити.

Я починаю реготати. Мабуть алкоголь робить свою справу.

- Я і звабити? Марто, не сміши. Ти ж знаєш, яка я серцеїдка, - з іронією зітхаю. Він такий красень, успішний, статний, небезпечний. Я впевнена, що такі чоловіки не обділені жіночою увагою. В нього точно хтось є. На моєму обличчі застигає німий сум.

- Ань, не кисни. Ти давно дивилась на себе в дзеркало? – Марта підіймає мене і веде в передпокій.

-  Подивись, молода, гарна,  майже, успішна дівчина. Ти даси фору будь-якій з його оточення.

- Посміялися і досить, – промовляю розчаровано.

Я уважно вдивляюся у своє відображення і помічаю симпатичну дівчину, таку ж, як усі, нічого особливого. Марта мене обіймає і ми починаємо корчити гримаси. З нею завжди весело і я почуваюсь не такою самотньою.

Цей вечір, майже, добігає кінця. Добряче посміявшись на останок я проводжаю Марту до таксі, ми прощаємось і я направляюсь до дверей під’їзду.

 Не думаючи про завтрашній день я лягаю в ліжко і моментально відключаюсь.

****

Наступний день проходить поспіхом. Євген Вікторович просить підготувати документи про угоду з новими інвесторами. Витрачаючи на це, майже, пів дня я все ж справляюся зі своєю задачею. Потім ми їдемо на ділову зустріч з партнерами Інвесткапіталу, яка остаточно відбирає в мене всі сили.

Ніколи не думала, що в юристів можуть бути настільки насичені дні. Я в цій справі новачок і спершу мені важко дається такий щільний графік, але по трохи я починаю звикати. Швидко схоплюю, вливаюся в процес і наступні дні здаються не такими важкими й нестерпними.

 Євген також помічає мій прогрес, хоча не сильно це показує. Тиждень пролітає непомітно і тільки під його кінець я починаю  радіти, адже попереду цілих два вихідних.

В суботу я вирішила поїхати до батьків і розповісти про роботу. Мама дуже зраділа, коли побачила, з яким захопленням я розповідаю про нову посаду. А батько став наполягати, щоб я кидала Інвесткапітал і переходила в його компанію.

 Я, чесно, не розуміла, чому він настільки проти моєї нової роботи. Чи, може, він думав, що я все життя буду сидіти в нього на шиї і він триматиме наді мною контроль?