Епілог

Аня стомлено сіла на краєчок стільця на кухні. Сьогодні був важкий день. На роботі проводили слідчий експеримент, і доводилося стримувати натовп небайдужих, які готові були влаштувати суд Лінча прямо в полі.

За час роботи вона встигла побачити чимало - від банальних ексгібіціоністів з їх збоченим уявленням про прекрасне, і закінчуючи маніяками. Вже понад 10 років вона працювала психологом-криміналістом та допомагала складати характеристику злочинців й передбачати їхні подальші дії. Робота була складною та виснажливою, але вона її любила. Матвію, звісно ж, не подобалася її професія, але він змирився з вибором дружини.

Аня закрила обличчя руками й стиснула пальцями скроні. Як же боліла голова! Чиїсь руки ніжно прибрали долоні від голови та торкнулися своїми пальцями теплої шкіри.

Перед нею присів Матвій і, як тільки на вустах коханої з'явилася посмішка, з любов'ю пригорнув маленькі пальчики до своїх губ.

- Що, знову важкий день? – з розумінням запитав він.

- Ти будеш сміятися, але так.

- Може чаю? Або відразу повечеряєш?

- Нічого не хочу, - стомлено похитала головою Аня.

- Тоді, чай, - вирішив Матвій і встав, щоб поставити чайник.

Чоловік звично дістав збір заспокійливих трав і залив його окропом. В очах був пустотливий вогник.

- Знаєш, але ж малеча сьогодні у Наташі, - навіть через стільки років він продовжував її зачаровувати.

- Ммм ... І що ти пропонуєш? - Вона обожнювала, що в ньому й досі не помер той пустотливий хуліган, в якого вона закохалася ще в школі.

- Перевдягнися в щось зручніше, й дізнаєшся!

Аня відчула легке розчарування, але покірно попрямувала до кімнати. Вона поспіхом перевдяглася, все ж з'їла бутерброди з чаєм, й вони вийшли на вулицю. Був листопад і хмаринки пари вилітали з кожним словом та подихом.

Стара Хонда передчасно почила після однієї з багатьох аварій. Її місце зайняла нова Ямаха. Закохані звично їхали нічним містом, щоправда, зараз Аня не здогадувалася, куди вони прямують.

- Куди ми їдемо? – все ж не витримала, й поцікавилася вона.

- Побачиш, - загадково відповів чоловік не обертаючись.

Вони під'їхали до схилу гори на околиці міста. Матвій наспіх прив'язав свій транспорт до дерева й простягнув дружині руку.

- Так куди ми йдемо? – продовжувала допитуватися.

- Побачиш, - так само загадково вимовив Матвій. Він майстерно вмів тримати інтригу.

А тим часом Аня тривожно оглядалася навколо. Якби чоловік відпустив її руку та втік, то вона навряд вибралася б з цих заростей до світанку. Принаймні, їй так здавалося. Раптом, Матвій зупинився й притягнув дружину до себе. Та сперлася спиною на його груди й відкинула голову назад. Вид з гори був просто приголомшливим.

- Хочеш я розкрию тобі одну таємницю? - Тихо прошепотів він їй на вушко, й жінка кивнула: - тут я вирішив, що ти станеш моєю. Щоправда, спочатку, для того, щоб насолити нашому дорогому Ігорькові, але потім ... - він не договорив і просто поцілував її в шию й ще міцніше притис до себе.. Аня від задоволення навіть закрила очі.

- А що сталося потім?

- Потім я зрозумів, що пропав. Та так, як ніколи до цього. Мені так подобалося дарувати тобі свою любов і приймати твою, що я просто не зміг встояти та відмовитися від цього.

Дівчина розвернулася і поклала руки йому на груди.

- І що, тобі коли-небудь доводилося шкодувати про своє рішення? – в її очах горіла цікавість.

Матвій міцно обійняв її, й зрозумів, що досі любить так само палко, як в школі. А може й сильніше, якщо зважати на все те, що їм довелося разом пережити.

- Жодного разу, сонечко. Жодного разу ... – чесно відповів чоловік.

Шановні читачі!

Я вдячна Вам за те, що весь цей час Ви були поруч і, сподіваюся, що історія Ані та Матвія залишила у вашій душі почуття тепла і ніжності.

Я намагалася подарувати Вам добру й ніжну історію про перше кохання, яке можна пронести крізь усе життя попри всі складнощі й обставини.

Буду вдячна за лайки та коментарі.

(всі ж пам'ятають про голодного муза, чи не так?=))

З повагою, Олена Блашкун