Розділ 31

Розповівши ще раз всю історію з каблучкою, Матвій, пильно подивився на Аніних батьків.

- Тут щось не сходиться. Нас явно хтось обманює - або ти, Матвію, або цей чоловік, як його там ... - Микита поклацав пальцями, намагаючись пригадати забуте ім'я, коли задзвонив мобільник.

- Алло! Це Захар Петрович! Ми зловили сигнал! Їдемо на перехоплення. Село П'ятигори. Як тільки щось з'ясуємо - відразу вам повідомимо. Будьте на зв'язку! - Прокричав крізь шум слідчий і відключився.

- Хто це дзвонив, Микито? - Запитала стривожена Наташа - материнське серце вже знало відповідь, але вирішило все ж упевнитися.

- Захар Петрович. Вони зловили сигнал і вже їдуть до місця, де він був зафіксований.

- Що?! Коли вони його зловили? Де? Це точно?!

- Наташа, замовкни! Я намагаюся згадати назву селища ... Або села? Біс з ним! Там чи то Чотирихолмка, то чи Шестігорбик - якось так ... - В задумі сказав чоловік, чухаючи підборіддя. Новина так його приголомшила, що деталі він не запам'ятав.

- Може П'ятигори? У мене там друг живе ... - підказав Матвій.

- Так! Точно! П'ятигори! А де вони знаходяться? - Зрадів Микита.

- Треба по карті пробити. Та включайся ж ти швидше! - роздратовано звернулася Наташа до телефона, нервово натискаючи клавіші.

Швидко ввівши координати населеного пункту, всі троє сіли в машину і поїхали під команди навігатора. Звичайно, у них не було точної адреси будинку, але вони вирішили орієнтуватися на поліційні автівки. Зрештою, це могла бути помилкова тривога - перекупник цілком міг включити телефон для перевірки.

Заїхавши у невелике село, вони відразу зрозуміли, куди треба їхати. Жителі наче шалені бігли в одному й тому ж напрямку, на ходу розповідаючи один одному про те, що «стільки людей приїхало з центру, і не зрозуміло чого».

Машина рухалася дуже повільно через натовп, який не давав спокійно проїхати по вузьких вуличках. Ззаду почулося виття сирени і їхній машині довелося посунутися – то була Швидка. Серця у всіх забилися так прискорено, що здавалося, ніби вони ще трохи й зупиняться.

- Сподіваюся, це просто комусь стало погано, - пробурмотів Микита, але вже в наступну хвилину викрутив кермо і поїхав слідом за машиною швидкої допомоги.

Натовп стояв навколо старенького одноповерхового глиняного будинку. То у двір, то з нього швендяли поліціянти й прибулі лікарі. Десь вдалині почувся голос Захара Петровича.

- Цього виродка в машину, інакше я його сам по стінці розмажу. А дівчинку до Швидкої. І нікого не пускати з натовпу! - Віддавав він накази підлеглим.

- Захаре Петровичу! - гукнув Микита, пробираючись з Наташею та Матвієм до слідчого. - Ви знайшли її? Ви знайшли Аню? Вона жива? Та не мовчіть же! - Тряс він сивого чоловіка, але той лише відводив погляд.

- Так точно, дівчину знайшли. На тілі виявлені численні сліди насильства, підозрюваний заарештований, - відрапортував слідчий. Матвію його тон дуже не сподобався - так сухо зазвичай розмовляють з тими, від кого хочуть відгородитися стіною формалізму.

Всі раптом замовкли - з дому в наручниках, з неабияк побитим обличчям і в порваній синій сорочці вивели згорбленого темноволосого чоловіка.

- Олексій! - ахнув Наташа і почала повільно сповзати по колишньому чоловікові. Той ледь встиг її упіймати, не давши впасти. У наступну хвилину з будинку хтось із поліціянтів на руках виніс Аню в простирадлі. Її обличчя було складно відрізнити за кольором від полотна - тільки легкий синювато-зелений відтінок шкіри говорив про те, то дівчина жива.

- Аня! - Кинулися до неї батько й хлопець, але їх швидко відтіснила охорона.

- Микито, краще поїде з нею, а ви, Наташа, поїдете разом з моїм хлопцем слідом. У лікарні зустрінетеся. Руслан - сядь за кермо, - кажучи все це, слідчий так і не зміг подивитися в очі батькам дівчини.

Матвій багато разів аналізував все, що сталося того вечора. В голову приходила безглузда думка про те, що він міг про все здогадатися раніше. Обручку він знайшов у квартирі, хоча дівчина його і не знімала під час прогулянки. Та й на перші дзвінки в домофон ніхто не відповідав, хоча дядько мав бути вдома та і його небажання впускати хлопця здавалося підозрілим. Все це здавалося дуже дивним і вказувало на його причетність до зникнення дівчини. Чого тільки коштували вмовляння відмовитися від допомоги продюсера. Все це було частиною плану.

Ще хлопець думав про те, що ледь не з'їхав в глузду в той день тільки тому, що бачив, як погано Аніним батькам. Вони безперервно пили заспокійливі таблетки, каву та курили цигарки, хоча обидва кинули це заняття багато років тому. Хлопцеві довелося тричі бігати в сусідній магазин, поновлювати запаси. Вони плакали, знаючи, що так робити не можна і без упину ловили медсестер та лікарів, які могли хоч щось знати про їхню дочку.

Тільки через кілька годин лікар підійшов до них і сказав, що всі аналізи й огляди завершені.

- Я б хотів поговорити з вами у себе в кабінеті, - делікатно промовив старий лікар та запросив увійти Аніних батьків. Матвій хотів піти слідом за ним, але чоловік зупинив його, - тільки батьки.

- Пустіть його - для цього хлопця наша дочка значить не менше, ніж для нас, - раптом встала на захист Матвія, Наташа.