Розділ 30

Тепер, повертатися після навчання не до себе додому, а до Ані стало для Матвія звичкою. Проте це мало чим допомагало. Цього разу все було інакше - як тільки Микита (котрий жив зараз в кімнаті доньки) відкрив йому двері, то відразу повернувся до кухні – звідти лунав вже знайомий голос слідчого.

Хлопець швидко роздягнувся і хотів вже йти на кухню, коли випадково перекинув Наташину сумочку, з якої висипалися стандартні «жіночі дрібниці». Будь це його портфель, він би переступив, не замислюючись, поспішаючи почути важливі слова. Але ця річ належала мамі Ані, то ж довелося затриматися й швидко зібрати все з підлоги.

Губна помада закотилася під старий комод, який стояв біля самих дверей. Хлопець нахилився, але нічого не зміг побачити. Тоді він включив ліхтарик на телефоні, й замість маленького циліндра помади побачив відблиск блакитного каменю.

«Кільце!» - зрозумів хлопець. Довелося лягти на підлогу, щоб дістати його, на Твардовського це мало турбувало. Разом з тим він дістав і помаду.

Розглянувши уважно коштовність, він переконався, що це прикраса належала Ані. Та сама, яку він їй подарував. Радіючи як дитина, що тепер з ним завжди буде щось, що любила Аня, хлопець швидко закинув його до кишені.

На кухні тим часом Захар Петрович щось довго пояснював Аніним батькам.

- Коротше, якщо вони його не викинули, то, як тільки захочуть увімкнути, то ми зможемо відразу ж визначити, де знаходиться телефон.

- А якщо його продали?

- Тоді зможемо вибудувати ланцюг і з'ясувати, в чиїх руках він був.

- І як це допоможе?

- Є шанс, що ми зможемо знайти її так, хоча це і займе певний час.

- Але шанс є?

- Безумовно! Але тільки, якщо вони не викинули телефон. У неї нова модель?

- А яке це має значення? Непогана, наскільки я знаю. Минулого року купували - досить нова

- Це чудово. Хороший телефон навряд чи викинуть.

- Зрозуміло.

- Ну, добре. Ось, власне все, що я хотів вам запропонувати. Так, коробку від телефону ви мені дали, - слідчий ще раз оглянув картонний футляр, - там має бути все, що нам треба. IMEI- код, і гарантійний талон з печаткою магазину, де його придбали.

Сказавши це, слідчий швидко вийшов з квартири - на нього чекали й інші справи.

- Матвій, ти все чув? - Підняв на нього очі, Микита.

- Так.

- Як думаєш, шанс є?

- Так. Тільки краще б це зробити раніше. Та будемо сподіватися, що і так спрацює.

- Їстимеш? - Стомлено запитала Наташа. Останнім часом жінка змарніла, а голос був наче неживий. За весь час вона багато разів змінювала своє ставлення до Матвія, кидаючись з крайності в крайність. Вона то звинувачувала його у зникненні дочки, то дякувала за те, що допомагає в пошуках. Зараз у неї настала стадія цілковитої апатії.

- Звичайно, буде, - відповів за хлопця Микита.

- Ні, дякую. Я не хочу. Вам ще щось нове сказали?

- Ні, абсолютно нічого. Та й слідчий прийшов за п'ять хвилин до тебе.

- Зрозуміло ... - Протягнув Матвій. Зараз йому хотілося тільки одного - залізти під ковдру і як Горлум дивитися на кільце, - добре, я тоді піду - може ще щось згадаю.

- Бувай, Матвію, - кинули йому з кухні, прощаючись. Хлопець щось розсіяно відповів, стискаючи в руці маленьку срібну каблучку.

У цю ніч хлопець заснув несподівано швидко, але всю ніч його переслідували якісь жахіття. Постійно, раз по раз йому снився той самий вечір. Аня знову говорила, що у неї вдома тільки дядько Олексій і просила прийти до неї, а він, в черговий раз погоджувався і швидко йшов, кидаючи її біля під'їзду. Уві сні щось турбувало його, але хлопець був упевнений, що це ніяк не пов'язано з її зникненням.

На світанку Аня прийшла до нього в кімнату і сіла на край ліжка. Матвій прокинувся від її легкого дотику.

- Матвію, ти знаєш, у чому розгадка. Думай! Думай, інакше потім буде занадто пізно! - Аня тримала його обличчя в своїх руках, а він лише бачив синці на всьому її тілі. Щось холодне впало на підлогу і покотилося під стіл.

- Думай, Матвій, думай! - останній раз сказала дівчина й зникла.

Хлопець прокинувся в холодному поту. «Ось це сон!» - майнула думка. Він швидко провів руками по обличчю і відчув, що один з його пальців онімів. У напівтемряві подивившись на нього, хлопець помітив неприродно синій колір шкіри.

«Треба зняти кільце, воно занадто мало» - вирішив Матвій і швидко прибрав срібну прикрасу.

«Треба ж, на мене ледь налазить, а на Аню було завелике», - посміхнувся він про себе й завмер. Аня ніколи не знімала каблучку! Але ось чи була вона з нею в той вечір?

Навіть не подивившись на час, Матвій почав обдзвонювати всіх подруг дівчини, з якими вони тоді гуляли. Проблема була в тому, що о шостій годині ранку мало хто пам'ятає, які аксесуари були на ній кілька тижнів тому. Таня навіть удень не змогла згадати це, зате вночі зателефонувала Саша.