Розділ 23

Матвій не знав, що йому робити далі, але був упевнений в одному - він має хоча б побачити Аню, дізнатися, що з нею. Якщо вона щаслива й без нього - піде, а якщо ж ні - нехай хоч криком кричить, дряпає, кусає чи просто заплаче - він буде з нею.

Подумавши про це він зробив дві речі, які не робив вже дуже давно - сів на мотоцикл після того, як випив алкоголь, та подзвонив Ігорю.

- Привіт, нам треба зустрітися. Я через пів години буду під твоїм будинком.

- Добре, чекаю, - Ігор був здивований, але погодився на зустріч. А як інакше, якщо сам так давно шукав однокласника.

Поклавши слухавку, Матвій натиснув на газ і швидко поїхав до рідних вулиць.

Ігор же просто повернувся до Андрія й награно весело сказав:

- Слухай, мені тут мають шафу привезти, зможеш допомогти?

- Зараз?! – ошелешено глянув на годинник хлопець. - Вибач брате,  та мені здається, що вам явно треба оштрафувати компанію за запізнення - посміхнувся Андрій.

- Та ні, просто це дядько попросив, щоб його шафа поки у нас постояла - у них переїзд, а меблі хочуть на дачу відвезти.

- Тоді добре. Тоді до тебе?

- Так, - Ігор тільки зрадів, що вони зможуть удвох поговорити спокійно, але Саша знову все зіпсувала.

- То, може, ми з вами? Все одно краще, ніж самим тут тинятися.

- Ні. Та й потім, там буде нудно, брудно, і звільнимося ми пізно, - вирішив відхреститися Ігор.

- І що? Наче ми переїздів ніколи не бачили. То ж лише одна шафа, - незворушно поцікавилася дівчина.

- Сонечко, не думаю, що вам дійсно варто йти з нами. Якщо ми раніше звільнимося, то обов’язково повернемося. Але якщо не хочеш чекати – можу вже зараз провести до зупинки, - Андрій здогадався, що з якихось причин дівчата там будуть зайвими.

Саша, Таня й Аня залишилися на самоті. Увечері вони не боялися гуляти – вже звикли до того, що на їхніх вулицях все тихо. А про той випадок з невдалим нападом Аня нікому й не розповідала.

Тим часом хлопці спокійнісінько сиділи біля під'їзду.

- Може, тепер поясниш в чому справа, і чому нам треба було позбутися дівчат? - Сідаючи на лавку, запитав Андрій.

- Мені Матвій тільки що телефонував. Просив зустрітися тут через пів години.

- Матвій? Тобі? – не повірив своїм вухам Андрій.

- Так. Сам вирішив зателефонувати. Питання тільки навіщо.

- А ти не думаєш, що це пов'язано з тим, що тобі подобалася Аня?

- Ні, звичайно. Він знає, що це вже в минулому, і зараз для мене не існує нікого окрім Тані.

- Добре, якщо не в цьому причина, то чому тоді?

- Не знаю. Але впевнений, що скоро це з'ясуватися.

Хлопець приїхав раніше, ніж планував - вже через двадцять хвилин після дзвінка він був на місці.

- Матвій, ти що, п'яний? - Ігор ніколи не бачив однокласника в подібному стані, хоча чутки ходили різні. То ж він аж ніяк не думав, що той здогадається сісти за кермо.

- Так. Трохи, але це не важливо. Ігор, я розумію, що ти зараз можеш мене послати під три чорти, але я хочу знати тільки одне – що зараз з Анею?

Питання звучало досить дивно, але, судячи з ошелешеного погляду Матвія, він дійсно приїхав лише для того, щоб почути відповідь.

- Ну як тобі сказати? Стан здоров'я стабільний – жива й здорова. А ось в усьому іншому

- Про що ти? – спохмурнів хлопець.

- Це я про те, що Аня зараз просто замкнулася в собі. Ваше розставання її сильно зачепило.

- Тобто, мені краще не показуватися їй на очі? – швидко розмірковував Матвій.

- Можеш ризикнути - не думаю, що вона тебе приб'є.

- Це тішить. А вона взагалі говорила щось про мене?

- Ні. А ми й не запитували. Якби хотіла – сама б вже сказала.

- Як думаєш, вона б хотіла бути зі мною знову? – врешті запитав парубок.

- Важко сказати, - переглянулися між собою Ігор та Андрій. - вона не говорила через що ви розійшлися. Якби знав, то міг би спрогнозувати її відповідь, а так, - розвів він руками, - тут тільки Сама Аня може відповісти тобі на це питання.

- Тоді я запитаю, - Матвій знову сів на мотоцикл і хотів уже їхати шукати Аню, коли на його плече раптом опустилася важка рука Андрій, який до того просто стояв поруч.

- Матвій, якщо вона скаже тобі «Так», а ти ще раз зробиш їй боляче, то я особисто приб'ю тебе, - він сказав це так спокійно, що сумнівів не залишалося – обіцянку обов’язково виконає.

Мобільний Ігоря заграв, і він підняв слухавку. З усього, що сказала йому Таня, зрозумів лише одне – Аня знову кудись втікла.  

- Тань, не хвилюйся за неї – сама ж знаєш, що все буде добре. Ми зараз до вас підійдемо, - вимкнув телефон, і повернувся до хлопців.

- Куди пішла Аня? - було перше запитання Матвія.