Розділ 22

У Матвія справи були не кращі - він робив усе, аби забути про Сані. Не лише про дівчину, а й про миті щастя, котрі пережив разом з нею. Йому ладен був навіть поговорити про це з Сашею, але вчасно зрозумів, що може нашкодити цим Ані. Дівчина ж не знала про їхні стосунки, а від Саші тільки й чекай після цього уїдливих коментарів з приводу нового розриву. Якби хлопець був впевнений у тому, що вона скаже це лише йому в лице, то без вагань би набрав її номер. Однак навіть думка про те, що Саша може так само розмовляти з Анею бісила. Навіть зараз хотілося захистити свою ніжну й тендітну колишню.

Бачитися та спілкуватися з однокласниками теж не хотілося – точно знав, що ті почнуть питати про те, що сталося, а говорити з ними відверто він був не налаштований. То ж якось так вже вийшло, що хлопець повернувся до старої компанії. Ті відчули, що з приятелем щось не те, але почувши коротке «Розійшовся з дівчиною», відстали. Банальної фрази «Вона точно тебе не варта – знайдеш собі ще сотню таких самих!» цілком було достатньо. Хоча Матвій і розумів – ні, не знайде. Бо не стане шукати. Бо немає більше таких. І заради неї варто мучити серце й розум, раз по раз переживаючи все те, що між ними було. Але про це він не міг нікому розповісти – занадто особистим було. То ж поки вірив у те, що з часом біль мине, й крутився у «поганій» компанії.

Один день був схожим на інший, й весь цей час Матвій та Ані жили, наче в тумані. Жоден з них навіть не здогадувався про те, що така банальна штука, як розрив стосунків може бути таким болючим. Навіть думки про важливість занять не допомагали витіснити спогади. Та що там вже казати, якщо взагалі нічого в голову путнього не йшло, то ж і пробне тестування, певно, провалили.

Аня стрімко змінилася, наче хтось вирішив невдало підмінити її, залишивши лише найяскравіші деталі особистості. Та й ті поступово згасали. Дівчина замкнулася в собі й не бажала навіть говорити з кимось з друзів. Її наче обплітали невидимі нитки апатії, що тримали все міцніше. Колись світле і яскраве волосся тепер стало темнішим, немов гіркий шоколад, й шкіра різко контрастувала, здаючись ще бліднішаю. Безсонні ночі також лишили свій слід, і під очима з’явилися тіні. Хіба ж Сані могла бути такою? Ні – це прізвисько їй більше не пасувало. Наталка теж помітила недобрі зміни в доньці, але намагалася не акцентувати на цьому увагу. Ну схудла, ну перефарбувалася, ну то й що? На жаль, її обережні розмови не приносили результатів, то ж жінка починала хвилюватися ще більше.

Тим часом в дівчини з’явився свій перший маленький секрет, який вона ретельно ховала від усіх близьких. Тепер в її кишені завжди лежали жуйки, пачка сигарет і запальничка. Пачку вона купила ще в перший день розставання з Матвієм, але користувалася не так часто. Лише час від часу тягла звідти по одній чи дві цигарки.

Друзі бачили, як Ані кепсько й постійно витягали її на вулицю, щоб хоч якось відвернути. Але це не дуже допомагало - зовні все було як завжди, тільки з очей зник колишній блиск, а в голосі раз у раз протягав сарказм і холод. Вона закрилася навіть від них, намагаючись самостійно пережити втрату близької людини.

Таня та Саша намагалися їй допомогти, але дівчина ігнорувала їхню допомогу, помилково приймаючи за жалість. Розуміючи, що говорити треба не лише з подругою, а й з Матвієм, до справи взялися хлопці. Навіть Ігор завзято намагався знайти парубка, але того ніде не було – вдома з’являвся, певно, лише пізно вночі, а на телефонні дзвінки й повідомлення не відповідав. Судячи з усього, він їх навіть не читав. 

Найприкріше було те, що ніхто не міг точно сказати, в чому ж причина їхньої сварки. Аня говорити про це не хотіла, а Таня, розуміючи, що навіть про одкровення з нею подруга вже жалкує, тем мовчала.

У Матвія справи були не кращі. Хоча він, звісно ж, не думав про те, щоб навіть трохи змінити зовнішність, як це роблять дівчата.

Бажаючи хоча б трохи відгородитися від усього, що нагадувало про Сані, він повернувся до своїх старих приятелів, які жартома тепер називали його «слухняним хлопчиком». Майже всі дні, а інколи й ночі Матвій проводив у їхньому товаристві й з'являвся вдома лише перед іспитами. Батьки спокійно ставилися до цього, адже знали, що їхній син цілком відповідальний і дорослий. Хоча, чого вже приховувати? Парубок запевнив батьків, що майже весь час проводить з однокласниками, яким ті значно більше довіряли. Часто Матвій і сам не розумів, що робитиме наступної миті – ладен був займатися будь-чим, аби тільки не думати про те, де хотів би бути в цю мить. Але чи то власна гордість, чи сором за власні слова, не дозволяли йому піти до Ані й поговорити відверто.

Пам’ятаючи про вдачу хлопця, до нього за весь цей час кілька разів клеїлися різні дівчата. Привабливі, веселі й доволі розкуті – жодна з них не хотіла нічого більшого окрім провести з ним весело час. Однією з них була Соломія, або ж просто Соля, як її називали друзі. Висока, струнка, з коротким рудим волоссям і зеленими, як і в нього самого, очима, вона була мрією усієї чоловічої половини компанії. Але чомусь поклала око саме на Матвія, і хлопець вирішив, що це не найгірший варіант для того, аби нарешті забутися. Можливо, саме відсутність дівчини поруч і не давала йому можливості викреслити Аню зі свого життя. Хтозна, але спробувати варто було.

Їхня компанія сиділа в дитячому садку. Чомусь це було їхнім улюбленим місцем. Вони відзначали якесь свято, але яке саме ніхто сказати не міг. Та й біс із ним – головне, що був привід випити.

Матвій з усмішкою підняв пластиковий стаканчик над головою, коли Михай сказав черговий тост. В голові трохи паморочилося й хлопцеві було від цього добре. Швидко піднісши стакан до рота він одним махом його осушив. Горлом розлилося тепло. Треба ж - він забув, як це. Раніше вживання алкоголю та стан легкого сп’яніння приносили задоволення й радість, а зараз він наче змушував себе ковтати гірку гидоту щоразу. Хоча раніше це було приємно. До нього ласкаво хтось підійшов і обійняв ззаду, запустивши руки під курточку.