Розділ 21

Непомітно для всіх підкралася весна. Календар уже бадьоро показував напис «Березень», а бабусі жваво торгували червонокнижними пролісками в переходах. Сніг танув повільно, але впевнено, змиваючи останні сліди студеної пори.

Випускників все більше лякали майбутнім ЗНО, і все частіше збирали батьків для обговорення випускного. Дівчата вже підшукували собі сукні, а хлопці лише сміялися з того, скільки уваги однокласниці приділяють таким дрібницям. У коридорах школи було те тут, то там чути постійне обговорення обраного вбрання.

Заняття в університеті для школярів закінчилися - залишилося тільки скласти єдиний іспит - і все!

Матвій вже відчував, як скоро зможе вивести з гаража улюблену Хонду й поганяти вулицями. Йому вже терпець уривався, так хлопець хотів показати Ані своє улюблене місце на горі.

Зараз, коли всі розбилися на парочки (Саша все ж піддалася чарівності Андрія), вони могли спокійно гуляти наодинці, не побоюючись нікого. Хоча поки все ж тримали стосунки в таємниці, не розповідаючи нічого Саші.

Одного вечора, на початку квітня, гуляючи як зазвичай по вечірніх вулицях свого району, вони потрапили під зливу. Грім гуркотів так, що сигналізації машин оглушали, блискавка миготіла, осліплюючи перехожих, а вода лилася суцільною стіною. За якихось за дві хвилини вони промокли так, ніби впали в озеро, біля якого й гуляли. Парі нічого не лишалося, як побігти додому – навіть спіднє вже було мокрим.

Будинок Матвія був ближче, і вони кинулися туди. Тримаючись за руки, й відчуваючи, як вода капає з обличчя й одягу, вони сміялися і цілувалися під дощем. На губи потрапляла вода, і вони жадібно пили її, відчуваю смак ранньої весни та юності. Тонкі куртки прилипали до тіла, наче друга шкіра, а вітер пронизував до кісток. Вони швидко забігли до під'їзду й тремтячими руками відкрили двері. Вдома нікого не було.

- Візьми рушник в шафі - я зараз поставлю чайник і повернуся, - крикнув Матвій з кухні.

- Добре! - відповіли йому з кімнати.

- Давай я тобі дам свої речі - ти переодягнешся, а то захворієш.

- Не дочекаєшся! - Аня посміхнулася своєму хлопцеві, в душі радіючи тому, що він такий турботливий.

- Так! Це навіть не обговорюється, - посміхнувся хлопець й поцілував її у носа. - Ось футболка, а ось шорти, - Матвій діставав свої речі з шафи й одразу ж віддавав Ані, не лишаючи їй вибору.

- А ти?...

- І я зараз, тільки чай зроблю - і приєднуюсь. - Стягуючи футболку, відповів він.

Поки парубок був на кухні, Аня швидко натягнула на себе чоловічий одяг, вирішивши обмежитися тільки тим, що зняла свою куртку, штани й кофту.

Хлопець зайшов до кімнати з двома чашками чаю і здивовано подивився на Сані. Та стояла біля вікна, притиснувши кільце, яке він подарував, до губ. Її погляд ковзав по краплях на вікні, а на губах грала посмішка. Навіть в чоловічому одязі вона виглядала привабливо - оголені стрункі ноги були добре видно з-під його шортів, а футболка робила фігуру ще стрункішою.

Аня не чула, як він увійшов, як поставив чашки й навіть як підійшов ближче. Вона практично повністю розчинилася в весняному пейзажі.

Матвій обійняв дівчину, притиснувши її до своїх все ще мокрих грудей. Йому б хотілося стояти так вічність, але в голові майнула значно привабливіша думка ...

Він почав цілувати її шию, потім перебрався до маленьких вушок і нарешті, розвернув дівчину обличчям до себе. Аня ласкаво посміхалася, й він поцілував цю посмішку. Цього разу губи були наполегливішими, ніж раніше.

«Я буду ніжним», - майнула швидка думка.

Руки торкалися її плечей, шиї й оголених ніг. Раз чи два він обережно торкнувся до грудей, але лише на мить. Руки дівчини заплутувалися в його волоссі, а нігті впивалися в шию, але він не помічав цього. Сьогодні він хотів їй показати іншого себе - не тільки ніжного хлопчика, якому достатньо поцілунків.

Хлопець легенько потягнув за край футболки, щоб зняти її, і тим самим вивів Аню із заціпеніння.

- Матвій, що ти робиш?... - дихання ще не відновилося після довгого поцілунку, й слова виходили нечіткими.

- Хочу тебе, - чесно відповів той і спробував поцілувати Аню, але та зробила крок назад.

- Я трохи не розумію тебе.

- Дійсно?

- Ти ж з самого початку знав, що нічого не буде, - нагадала дівчина.

- Ну, я просто подумав, що дещо все ж можна було б змінити ... - не залишав своїх спроб хлопець, й знову торкався губами її шиї.

- Я не хочу, щоб щось змінювалося, - Аня торкнулася його грудей, намагаючись трохи збільшити дистанцію між ними.

- Від цього нічого не зміниться в наших стосунках, - він говорив це так ласкаво, та ще цілував так гаряче, що дівчина від насолоди навіть закрила очі.

- І все ж я проти, - видавала вона з себе. - Можеш вважати, що це нерозумно, але я не хочу ризикувати нашими стосунками зараз, - нарешті вона взяла себе в руки й відступила на крок.

- Це нічого не змінить в них, - повторив хлопець, і раптом запитав - Ти довіряєш мені?

- Я ... Я не знаю. Напевно, - невпевнено відповіла. - Ти не такий, але ... Я не хочу що б у нас зараз щось було!