Розділ 18

Аня сиділа в кімнаті й вже кілька хвилин посміхалася, дивлячись на стінку. Ні, стінка, звісно була найзвичайнісінька, а от настрій у дівчини – зовсім нетиповий. Батьки про щось розмовляли в коридорі, а сестра, як зазвичай, пішла до подруги. Телефон знову увімкнули, і одразу ж прийшло повідомлення від Тані «Ну як все пройшло?». Дівчина буквально чула, як нетерпляче подруга бубоніла щось собі під носа, сварячись на занадто романтичну Сані.

Писати про все було б довго, і вона просто відповіла «Наберу, коли всі заснуть. Повний звіт потім »

Рівно об одинадцятій годині телефон вже блимав, нагадуючи про виклик.

- Ну, розповідай, як все пройшло! – замість привітання, запитала Таті.

- Таня, все просто супер!

- А точніше?

- Таня, я відправила йому повідомлення, і він через кілька хвилин після того, як прочитав його, вже був у мене. Мені здається, навіть біг, уявляєш ?!

- Оце так!

- А потім, коли я йому сказала, що я згодна з ним зустрічатися, то він навіть на руки мене підхопив!

- Ань, а що він сказав з приводу ...

- Знаєш, я отетеріла, але він зрадів! Сказав, що це дуже правильно!

- Слухай, а ти впевнена, що ми говоримо про одного й того ж Матвія? – з сумнівом запитала подруга.

- Так. Я ж кажу - сама в шоці!

- Ти не в шоці ... Ти, здається, вже не з нами, а десь на небі.

- Це правда.

- Ну, а ви цілувалися?

- Тань, тут взагалі така історія, - цього разу дівчині не було чим похизуватися – все ж проблема, як на її думку, була доволі надуманою. Проте, нічого зробити з цим Сані не могла.

- Розповідай!

- Ну, сказав він якось, що ми мислимо однаково, а я його й питаю «Про що тоді я зараз думаю?». Ну, а він захотів мене поцілувати, уявляєш?! А мене щось як переклинить - і я відвернулася.

- Чому?! – ледь не закричала Таня, а потім, вже тихіше, повторила: - То чому ти так зробила?

- Та не знаю. Злякалася в останній момент!

- А він що?

- Сказав, що хоче, щоб я його сама поцілувала, коли буду готова. Але попросив просто по-дитячому мене поцілувати.

- Ні, я явно нічого не розумію. Чи то ти з’їхала з глузду, чи наш Матвій. Хоча, може ми його просто зовсім не знали? – припустила вона.

- Ось і я думаю, що не знали. Але ж вже кілька років разом вчимося.

- Так, а школі ви як себе будете поводити? – взяла бика за роги дівчина. Пліткувати вона, звісно ж, полюбляла, але треба було й про інші речі подумати.

- А поведінка якось повинна відрізнятися?

- Ні, просто мене це цікавить. Ви ж будете у всіх на очах.

- Тань, якщо ти не проти, то Матвій сяде до мене, добре? А вести ми себе будемо, так само як і завжди.

- Добре. Я тоді до Ігоря сяду.

- Тань, - зажурилася раптом Аня. - Мені так соромно перед Ігорем, але ...

- Аня, ти не давала йому жодних сподівань на якісь стосунки, - якомога м’якше, нагадала Таті.

- Знаю, але все одно це якось негарно. Якщо буде нагода - поясни, що він все ще залишається моїм другом, і це нічого не змінює між нами. Гаразд?

- Так, звичайно. До речі, вже північ. Може, будемо засипати? Вибач, але знову прокидатися о 7 для мене дико.

- Так, звичайно, солодких снів.

Тільки-но влаштувавшись зручніше, дівчина раптом побачила, що телефон знову засвітився.

«Солодких снів, красуне. Рахую хвилини до нашої зустрічі», - писав Матвій.

Після такого повідомлення захотілося когось обійняти, але довелося задовольнятися телефоном і плюшевим кролем.

Весь 11 клас був шокований, коли Матвій прийшов на заняття з трьома елегантними червоними трояндами. Зайшовши в клас перед самим дзвінком, він швидко зорієнтувався й підійшов до тієї, кому хотів їх подарувати. Простягнувши букет, він тихо промовив:

- Дякую тобі, феє, - після чого смішно вклонився й  нарешті віддав Тані квіти.

 Дівчина завмерла, немов льодяна статуя. Коли однокласник зайшов до класу, вона була абсолютно впевнена, що троянди були для Ані.

Але та стояла біля свого місця й вдоволено посміхалася - так ось про що вчора говорив хлопець. В її очах не було й краплі ревнощів.

- Твій подаруночок чекатиме після занять, - швидко сідаючи поруч, сказав Матвій. Дзвінок продзвенів, і він непомітно взяв дівчину за руку. У класі було шумно – всі обговорювали загадкову подію й не могли зрозуміти, що ж відбулося, і чому, раптом, Твардовський назвав Таню феєю, проте симпатизував однозначно Ані.

Кулак з усієї сили врізався у стіну - біль була дика, але він не звертав на неї уваги. Бив раз по раз, поки стіна не забруднилася від крові, але навіть тоді ще кілька разів ударив. Потім лише опустив руку, й краплі темної рідини почали падати на землю.