Розділ 13

Матвій був схожий на спійманого мисливцями хижака. З того часу, як він зрозумів, що Аня для нього більше ніж просто подруга, і дізнався, що вона захворіла, хлопець не знаходив собі місця. З однієї сторони йому дуже хотілося поїхати з нею, а з іншого він розумів, що це буде виглядати занадто підозріло.

Весь цей час він майже не помічав Сашу та її настирливі чіпляння. Дівчина злилася і лаялася, але влаштовувати публічний скандал на очах у незнайомих людей не хотіла. Дуже швидко вона знайшла пояснення, яке і її влаштувало, і допомогло Матвію. Що може бути простіше, ніж сказати, що він теж хворий, і тому до нього треба ставитися, так само як і до Ані. Звісно, трохи бісило, що його хочуть виставити в якості якогось немічного хлопчиська, але чого вже виправдовуватися?

Саша дуже сильно злилася на подругу, адже зазвичай у їхній парі роль першої скрипки грала саме вона. А свята, та й самі обставини налаштовували на те, що зіркою Саші точно не стати. Ще більше дратувало те, що дівчата чомусь слухалися надмірно спокійну Аню, а їй же дісталася роль сірої миші! Ще й Матвія, судячи з усього, це цілком влаштовувало! Звісно ж, вона зраділа, як новорічному подарунку хворобі свого коханого. Ну, не те щоб він аж вмирав, але Саша таки щось побачила, що й дало їй змогу говорити про це.

Радісно потираючи ручки вона сподівалася, що Аніна мама і їх забере, і цілу годину вони з Матвієм проведуть в машині вдвох, на задньому сидінні, де їх ніхто не буде бачити ... На те, що в салоні будуть ще 2 людини , вона не зважала - це були дрібниці.

Матвій відбрикувався, як міг від вимірювання температури й чомусь не хотів «хворіти». Але його кохана майже всіх переконала, що він страшенно хворий, а тому залишатися й святкувати разом з усіма не зможе. То ж Аніній мамі нічого не залишалося окрім як відвести всіх трьох додому.

На Сашу чекав неприємний сюрприз перед поїздкою - задні сидіння були обкладені подушками й ковдрою.

-          Це для хворих, - посміхнулася жінка, прямо перед носом здивованої Саші закривши двері. - А ми з тобою, сядемо вперед! - підморгнула мама. Тон її був досить м'який, але непохитний.

Всю поїздку новоспечена білявка мучилася й озиралася на парочку, яка сиділа занадто близько один до одного, на її думку. Вона слухала, про що вони говорили, але загальна розмова незабаром перейшла в монотонне бурмотіння, й Аня з Матвієм заснули. Не пройшло й десяти хвилин, як до них приєдналася й Саша.

В машині панувала тиша, яку порушувала лише тиха музика з радіо. На світлофорі молода жінка озирнулася на всю компанію, і посміхнулася - їй лестило, що Матвій значно більше цікавився її донькою, ніж цієї «фарбованої кралею».

Особливо зацікавив Наташу той момент, що хлопець, відносячи доньчині речі нагору, тихо попросив жінку подбати й про його дівчину теж. Якщо, звичайно, їй буде не складно це зробити.

- Добре, Матвій, тебе ж так звуть? ...- Збентежено погодилася вона, не сильно довіряючи власній пам'яті. Вона чудово зрозуміла, що хлопець не дуже хоче залишатися з подругою на ніч, і внутрішньо зраділа. «Треба буде натякнути доньці, що мені він вже сподобався!» - подумала Ната, і зазначила, що хлопець може говорити не тільки на сленгу.

- Так, Матвій. Дякую за допомогу. Вибачте, що вам доводиться розгрібати наші проблеми ... – зніяковіло мовив він, потупившись.

- Замовкни зараз же! У кожного свої виправдання, а ти непоганий хлопець, як я подивлюся, так що все гаразд. Але, давай не будемо говорити про це Саші, добре? А то, боюся, вона не так все зрозуміє, - підморгнула Аніна мама, чим викликала посмішку школяра.

Саша не дуже-то й зраділа, зрозумівши, що ніч у квартирі у Матвія їй не світить. Єдине що втішало - те, що хлопець хоча б провів її до будинку. Але залишатися теж не став – нагадав, що все ще «хворий». Дівчину, звичайно, це роздратувало, але сперечатися вона не стала - сама ж наполягла на тому, щоб вони поїхали з дачі.

- Завтра побачимось, милий ... - чарівним тоном пообіцяла вона, і спробувала поцілувати свого хлопця, але той спритно ухилився. Щоб не виглядати нерозумно, просто поцілувала його в щоку і пішла додому.

Пізніше, Матвій проводжав Наташу, коли вона припаркувала автівку на стоянці.

- Дуже вам дякую, і ще раз вибачте, що напряг ... - зніяковіло посміхнувся хлопець. Якби таким його побачив хтось із однокласників, то навряд чи визнали в ньому того нахабного, жвавого і трохи безцеремонного хлопця, якого вони всі знали. Зараз він був таким самим, як і всі.

- Та нічого, я ж сказала! А взагалі я рада тебе бачити - ти мені сподобався, - просто і без вивертання відповіла Аніна мама. - Якщо щось треба буде - ти кажи, не соромся. Та й заходити можеш до нас. Я про твоє існування тільки зі списків знала, а самого тебе ніколи не бачила.

- Сподіваюся, фейс-контроль пройдено? – подивився на неї прямо Матвій.

- Очевидно, що так. Однак, будемо сподіватися, що в здоровому вигляді ти ще кращий!

- Намагатимусь. Вибачте, але я забув, як вас звуть ... - зніяковіло почухав потилицю Матвій.

- А мене взагалі вкрай рідко звуть - частіше я сама приходжу! - Жваво відповіла жінка, а після додала: - якщо соромишся, то Наталія Ігорівна. Але  можеш мене називати просто Наталкою, або Натою, домовилися?