Розділ 9

Аня була щиро рада повернутися до класу, і, треба сказати, однокласники теж зраділи її появі. Уроки так само залишалися занадто нудними, але Сані доводилося в прискореному темпі вивчати весь пропущений матеріал. На найскладніших предметах Ігор сідав біля неї, і, хоча й розумів марність надії на розмову, намагався пояснити незрозумілі моменти. Лише зрідка Аня все ж ставила питання, але виключно письмово.

Весь цей час, Матвій аж кипів від несправедливості, але потім йому спала на думку чудова ідея, заради якої він пропустив останній урок.

Рівно о шостій вечора, коли дзвінок в червоному корпусі університету тільки-но продзвенів, хлопець вже був на місці. Він давно полагодив свій мотоцикл, але не хотів на ньому виїжджати в холод. Сьогодні ж випадок був особливий, і він дозволив собі зробити це. Матвій помітив її не відразу - маленька фігурка Ані просто губилася у великих, майже вже дорослих, а іноді трохи огрядних тілах інших абітурієнтів. Вона легкою ходою йшла по бруківці у новеньких червоних чобітках і гріла руки в рукавичках. Хлопець завів мотор і під'їхав прямо до неї. Аня розгубилася, але, швидко зрозумівши, хто перед нею, посміхнулася і пройшла далі. Маршрутка прийшла так скоро, що Матвій навіть не встиг нічого сказати однокласниці, а та, сівши на вільне місце, просто відвернулася й вдягла навушники.

Сказати, що Матвій був здивований - нічого не сказати. Від такої нахабної поведінки спочатку подумав розлютитися, але вирішив, що краще позлити її. То ж слухняно і спокійно поїхав поруч з маршруткою.

Ця її відмова спілкуватися з ним, запалила в хлопці той вогонь, який, як він вважав, майже згас. У Матвія з'явився азарт - йому хотілося, що б Ігор залишився з носом, і дівчина вибрала б його, хоча б заради звичайного спілкування.

Аня, побачивши весь цей ескорт, і помітивши, що на кожній зупинці він проїжджає трохи вперед, просто проігнорувала хлопця. Їй не хотілося нав'язливої ​​уваги, але водночас їй було приємно. І незручні пояснення в хімії та алгебри Ігоря, і натиск Матвія дарували відчуття того, що вона їм дійсно подобається. Яка дівчина не мріє про таке?

Аня не була винятком, але вона твердо вирішила не давати спуску жодному з хлопців.

Все полетіло в пекло. Матвій кожного разу зустрічав її з курсів і слухняно проводжав. Він стежив за тим, що б до Ані ніхто не чіплявся, і чекав, поки вона поспілкується з подругами. Він мерз і пив гарячий чай, але не відступав.

Така поведінка була помічена багатьма, то ж досить скоро, дівчина зглянулася, і сидячи на лекціях мріяла про те, що побачить Його. Такого мужнього, красивого і відданого.

«Нею» була не Аня. «Нею» була її подруга з курсів - Саша. Вона була високою брюнеткою з красивими світло-карими очима, наче в сокола. Саме вона вже давно помітила цуценячу прихильність невідомого їй хлопця до  подруги, і якось згадавши про це, отримала для себе задовільну відповідь: «Це друг, просто однокласник». Від цих слів на душі стало дуже тепло – в неї є шанс! Увечері, перед самим виходом, вона вмовила подругу познайомити її з «цим красенем». Аня не довго пручалася - хто знає, можливо, це позбавило б її нав'язливого залицяльника.

Одягнувши теплу курточку, дівчина причесалася і нафарбувала губи блиском. Втім, кинувши короткий погляд на подругу, зрозуміла, що виглядає на її фоні доволі сіро. Ще б пак, адже Саша мала всі причини розраховувати на кар’єру фотомоделі – висока, з довгими ногами, струнким тілом, тоненькими ручками, акуратним манікюром, великими очима й темними пухнастими віями, а також кирпатим носиком. Ідеально, якщо не брати до уваги губи, які були схожі на тоненьку смужку, невміло розфарбовану першачком. Для себе Аня вирішила, що однокласник просто не зможе встояти перед її подругою.

Хлопець стояв там же де і завжди. Цього разу він навіть і не намагався під'їхати до однокласниці, але, на його подив, вона сама попрямувала до нього. Точніше не сама, але це було не важливо. Матвій зняв шолом, і Саша мало не задихнулася від хвилювання - його світле волосся неслухняними пасмами спадало на плечі.

- Привіт, - промовив він нерішуче.

- Привіт. Ти не зайнятий? - голос трохи тремтів від хвилювання. Це була перша їхня розмова за місяць, а, можливо, і трохи довше.

- Та ні, як бачиш. Чекаю тут одну особу, вкрай капосну, я тобі скажу по секрету, - посміхнувся мотоцикліст.

- Дійсно? А чого ж тоді чекаєш, якщо така капосна? ...

- Та так, справа є у мене до неї.

- Знаєш, а у мене до тебе теж є справа. Особа, яку ти чекаєш, зможе обійтися без тебе пів години? - вирішивши перевести розмову в потрібне їй русло, запитала Аня.

- Чи можемо спробувати, а що, треба щось зробити?

- Та ні, просто хотіли тебе на каву покликати, - знизала плечима дівчина, і вказала на вивіску найближчого маленького кафе.

- Хм, ви - мене? Давайте краще вже тоді я вас, добре? - все ще дивлячись тільки на Аню, вимовив він.

- Саша, ти як?

- Ну, як можна відмовити такому джентльменові? Я «за»! - посміхнулася схвильовано Саша

- Ну, тоді пішли?

- Ага - Аня взяла Сашу під руку і вони попрямували в кафе, стежачи за тим, щоб парубок не відстав. Біля входу вони почекали, поки він прив'яже мотоцикл сталевим тросом, і увійшли до кафе, зайнявши маленький столик біля вікна з дивовижною свічкою в центрі.