Розділ 7

Таня вкрай рідко сідала біля вікна. Зазвичай це місце займала Аня, але зараз її не було. До класу зайшла вчителька англійської мови й привітала 11-А, але дівчина майже не звернула на неї уваги. Ще кілька хвилин тому вона краєм ока помітила, що в маленькому шкільному дворику розмовляють Ігор та Матвій. Судячи з їхніх облич, розмова була не з простих або приємних. Чверть класу, що сиділа біля вікон, так само уважно спостерігала за цією парочкою. Їм було абсолютно не цікаво слухати про дієслова та інфінітиви. Ольга Іллівна, помітивши таку байдужість, спробувала було гримнути на учнів, але все її обурення було заглушено криком школярів:

- Там Ігор з Матвієм б'ються!

- Що? Де? Покажи!

- І мені дайте подивитися!

Всі присутні в класі впритул притиснулися до вікна - кожен хотів побачити все на власні очі, щоб потім розповідати свої враження ввечері. Учні навіть не дихали, щоб не пропускаючи жодного удару однокласників – всі стежив за тим, що відбувається. Вчителька безсило опустила руки, й, крутнувшись на відборах, пішла до кабінету директора.

Звучний стук дверей вивів Таню із заціпеніння і змусив швидко кинутися слідом - ні, не за вчителькою, а в маленький шкільний дворик, що б припинити бійку. За Таті пішли й інші - хтось із хлопців дійсно хотів їх розняти, інші ж просто заради того, що б картинка стала ближчою.

Хлопці встигли якраз вчасно - ще б хвилина, і бійку побачив би директор. Це був би кінець. Степан з Єгором відтягнули Ігоря, а Андрій з Мішею - Матвія. Хлопці нагадували бійцівських собак, так барвисто описаних Джеком Лондоном в «Білому Іклі» - весь одяг був пошматований, кісточки на пальцях збиті, а на обличчях обох назрівали красиві синці. Їхні тіла тремтіли, пориваючись продовжити розпочате, але руки однокласників чіпко тримали. Піймавши жорсткий погляд дівчини, однокласники відтягнули бійців за боковий ріг школи, де їх не було б видно, і поставили якнайдалі один від одного. Іра, маленька рудоволоса дівчина, тільки прикрила рот рукою й прошепотіла «Ой, божечки», і почала повільно сповзати по стінці. Та Таня недобре зиркнула на неї, й та миттю вирівнялася. Коли це було по-справжньому потрібно, Таті здатна була ставати дуже жорсткою.

- Іра, миттю в медпункт - візьми у своєї мами вату, бинт, перекис і чого там ще вважатиме за потрібне. Хлопці, тримайте їх поки на відстані, поки не заспокояться. - Як не дивно, але сильна половина класу беззаперечно корилася їй, втім, як і слабка. Урок, звісно ж, був зірваний, але 11-А звик розв'язувати всі проблеми сам. Нечисленні сліди крові, залишені на асфальті, були змиті, а портфелі та сумки відсутніх просто заховані під задню парту.

Через кілька хвилин, вважаючи, що хлопці досить охололи, однокласники відпустили їх. У супротивників сили залишилися тільки на те, що б метати гнівні погляди. У Ігоря під оком уже встиг напухнути пристойний синяк, з носа лила кров, а на вилиці видні глибокі подряпини, нанесені кільцем Матвія. У іншого ж справи були не кращі - чи то пробита, чи, то прокушена наскрізь губа сильно кровила, зап'ястя неприродно зігнулося, натякаючи на вивих, а ніс злегка розпух. Трохи осторонь хлопці перемовлялися між собою про те, що така бійка у них вперше, а дівчата тим часом швидко, але обережно обробляли рани. Через кілька хвилин підійшов Андрій і, оглянувши бійців, вправив кістки й мізки одному й другому. Він був спортсменом і готувався вступати до медичного, то ж досвід надання першої медичної допомоги у нього був. Таня метушилася між однокласниками, але кожного разу, коли вони хотіли з нею заговорити, тікала - знала, що зірветься, якщо вони почнуть виправдовуватися або лаятися.

Як тільки пролунав дзвінок, сумки повернулися до власників, і всі розійшлися. «Конвой» провів кожного з учасників бійки до самих дверей квартири, а ті й не могли нічого сказати чи якось опиратися. То ж обмежилися лише сухою вдячністю.