Розділ 5

Матвій знову стояв на пагорбі й роздратовано курив. Йому не подобалося, то, що це нахабне дівчисько не звертає на нього увагу. Раз по раз вона ігнорувала його, або ж відмахувалася від спроб позалицятися до неї, удаючи цнотливу скромницю.

«Але ні, - виправився хлопець, - вона не сором'язлива - скоріше просто хитрувата, наче лиса. Хоче здатися недосяжною, щоб потім, коли здасться, це виглядало так, ніби просто зробила мені милість. Навіщо це робити, якщо заздалегідь знаєш результат гри?»

Твардовський вперше зіткнувся з подібним опором. Раніше дівчата просто в чергу ставали за його поцілунком, а тут ... Ні, звичайно це добре, що ще збереглися порядні дівчини, але в це якось мало вірилося ... Навіть серед його однолітків було чимало корисливих панянок.

У цей же момент, сидячи за комп'ютером, Ігор тупо дивився в монітор на фотографію Ані.

«Аня Приходько». «Поза мережею». «Написати повідомлення». Безглузді позначки й команди не хвилювали хлопця. Зараз він вперше відчув справжнє занепокоєння, і це його лякало.

Зустрівшись з Матвієм, він зрозумів, що його однокласник вже давно не хлопчик. Навіть зовні він виглядав значно старше - років на 20, а, може, й старше. Навіть його поведінка була зовсім не дитячою, якщо не брати до уваги дурну гру з завоюванням Ані. Його Ані. Ігорю, як і Ані, не вірилося у те, що Тваровського раптом охопило пристрасне кохання до однокласниці. Водночас Ігор розумів, що його конкурент працює ще не на повну силу, але ось якщо він все ж виявить наполегливість ... Фролова аж перекосило від цієї думки.

«Вона моя, лише моя. І ніякому пихатому ідіоту я не збираюся її віддавати!», - твердо вирішив Ігор.

За наступні вихідні хлопці ще більше дістали Аню. Їхня постійне нав'язлива й надмірна увага дратувала дівчину. Вона стала нервовою, дратівливою, а постійною супутницею стала втома. До кінця тижня під очима з'явилися темні кола, а руки почали трястися.

Мати Ані бачила, що з донькою щось коїться, і їй було шкода свою вже велику, але крихітку.  То ж Наташа швидко переговорила з адміністрацією школи й відправила її на деякий час до батька - відпочити на кілька тижнів.

З постійного кола друзів Аня спілкувалася лише з Танею, та й то, тому що та не дошкуляла їй дурними питаннями про хлопців.

У школі ж ні про що не здогадувалися, вважаючи, що це звичайна ангіна. Залицяльники ж, якби захотіли, могли б щось запідозрити – занадто вже роздратовані погляди кидала на них Таті. Але кого ж хвилює якась білявка?...

Одного разу Таня не витримала, і, затримавши хлопців в кабінеті, накричала на них за те, що вони довели її подругу до такого стану. Вона розповіла і про істерики, і про вимушений від'їзд. Після цих слів у головах хлопців майнули зовсім різні думки:

«Брехня!» - холодно констатував один.

«Дідько!» - стурбовано подумав інший.

Лише через кілька днів їм обом випала нагода переконатися в правдивості цих слів.

Аня повернулася з відпустки значно раніше, ніж планувала. Хай там як, але вона відчувала себе трохи чужою в новій родині батька. Хоча і він, і нова дружина з усіх сил намагалися догодити школярці. Звісно, спочатку батьки були проти такого поспіху, але, дівчина все ж змогла переконати їх у своїй правоті.

У неділю ввечері, Матвій брів по вже пустих вуличках району. Він був страшенно злий та роздратований, адже у нещодавній аварії (яка сталася, до речі, не з його вини!) його залізний кінь трохи постраждав. Взагалі-то, нічого серйозного, але приємного мало. У самого хлопця залишилися від зіткнення самі лише подряпини, трохи пошкоджений шолом та подерта на рукаві куртка. Копнувши порожню банку від коли, він думав про невдачі, які тепер його переслідували. Аня дуже невчасно вирішила поїхати, а він навіть не знав куди. Здогадатися про те, що вона не просто хворіє вдома було й так не складно, а після слів Тані все стало на свої місця.

Знайомі компанії та парочки, що цілуються, викликали роздратування – здавалося, тільки вони й повиходили на вулицю. То ж хлопець вправно перемахнув через паркан дитячого садка - солідол, яким обмазували огорожу, давно його не лякав. Обходячи один майданчик за іншим, хлопець все більше впадав у відчай знайти вільний – невже й тут він не зможе побути насамоті?! Оце вже нахабство – нічого святого в людей не залишилося. Дійшовши майже до кінця, він нарешті побачив вільну альтанку і звернув туди. Коли Твардовський майже ступив на неї, якась тінь усередині ворухнулася, і спалахнув яскравий вогник всередині, освітивши слабким полум'ям обличчя тіні. Напевно, то була цигарка, але хлопця хвилювало не це.

- Аня? - здивовано запитав Матвій, і попрямував до вогника.

- Матвію, чого тобі треба? - стомлено запитала однокласниця замість того, щоб привітатися.

- Я думав, що ти поїхала з міста.

- Думай так і далі.

- Навіщо ти так зі мною? Навіщо відштовхуєш? - В його голосі було стільки щирості, що на мить він і сам повірив у свою турботу та кохання, але Аня на це не купилася.

- А навіщо ви так зі мною ?! – гиркнула Аня. - Матвію, зрозумій, що ви мене просто дістали. Ді-ста-ли - жорстко, але не сердито сказала вона. – То ж йди до біса!