Розділ 3

За тиждень, Аня зрозуміла, що похід у кіно був її великою помилкою. Навіть стримані посмішки й відверте мовчання дали Ігорю привід для того, щоб з новими силами почати залицятися до однокласниці. Доходило до смішного – навіть на улюблену сторінку соціальної мережі заходила так, щоб її не було видно, знаючи, що він може бути там.

Все це ще можна було б витримати, але, насмішкуватий погляд зелених очей, який за всім цим спостерігав, дратував Аню. Вона відчувала себе поганою актрисою, яка грає в найжахливішій комедії, з усіх, які тільки можна було знайти у всій світовій літературі.

Раз по раз вона говорила собі «Біс з ним! Чому я повинна під когось підлаштовуватися?! » - і в наступний момент рахувала до 10, щоб не послати Ігоря під три чорти. Останньою краплею її терпіння стало те, що в день, коли вона поспішала ну курси, Аню змусили затриматися та полити квіти. Вловивши момент, Ігор настирливо почав лізти з розмовами «про щось важливе», ніби й не помічаючи її поспіху.

- Аню, я хотів тобі сказати дещо дуже важливе. Але давай не тут, добре? Давай я проведу тебе додому, ОК?

- Ігорю, я поспішаю, дійсно. То ж давай швидше.

- Ну, хвилина нічого не змінить, - він неквапливо натягнув курточку і почав складати все в рюкзак. Через кілька хвилин дівчина не витримала й гримнула:

- Фролов! Мені ніколи на тебе чекати, поговоримо завтра! - роздратовано кинула Аня й вибігла на вулицю. Хлопець поспішив за нею, намагаючись щось казати, але, дівчина летіла, наче ошпарена. Раптом Ігор став прямо перед нею і почав щось розповідати. Але вона його не чуло, лише поглядом проводила потрібну маршрутку, яка від’їжджала від зупинки. Наступна буде тільки через 15 хвилин, то ж вона точно запізнилася ...

Блиснувши очима, Аня подивилася на Ігоря:

- Дякую, Ігорю! На курси я через тебе вже запізнилася!

- На курси? ... – здивовано промимрив хлопець. – Вибач, я просто подумав…

- Ні, Ігорю! Ти не думав! - розлютилася Сані. Вона розуміла, що зараз не дуже гарно поводиться, зганяючи злість на парубку, але ж це через нього вона запізнилася.

Побачивши знайому фігуру біля дороги, Аня рішуче попрямувала до мотоцикліста. Вона не знала, чого однокласник раптом затримався біля школи, але їй поталанило.

- Матвію, виручай - ти міг би мене підкинути до метро? Я запізнююся на курси, – зразу перейшла до суті Аня.

- Без проблем. Сідай, - трохи здивовано відповів хлопець, кидаючи недопалок.

- Дякую, - сівши позаду, та обхопивши хлопця за талію, сказала Аня. - Ігор, поговоримо ввечері. Вибач, але я поспішаю, - вже спокійніше промовила Аня, глянувши на Ігоря.

- Тримайся міцно! - перебив її Матвій, і натиснув на газ.

На найближчому світлофорі він обернувся й запитав:

- Тобі куди?

- До метро.

- Де в тебе курси? - наполегливо перепитав він, але зелене світло вже спалахнуло, і дівчина, швидко кинула «Червоний корпус».

Дорога, яка в кращому випадку, займала 30 хвилин, цього разу зайняла лише 10. Стурбовано глянувши на годинник, Аня подумала про те, що ж їй робити. До початку перерви залишалося 20 хвилин, то ж її навряд пустять до будівлі.

- Що, все ж запізнилася? - похмуро запитав хлопець.

- Та ні, навпаки рано, - пролунала відповідь.

- Ну, вибач, я думав, ти спізнюєшся.

- Так воно і було. Ой, дякую тобі! Ще раз ... - схаменулася дівчина. - До речі, а хіба у тебе вже є права? - Аня кивнула в бік мотоцикла, тільки зараз згадавши про вік однокласника.

- Ну, взагалі права на такий транспорт можна отримати ще у 16 років, то ж так, є, - посміхнувся хлопець.

Сані здивовано мовчала - раніше її зовсім не хвилювали будь-які питання, пов'язані з нахабним хлопцем. А тепер вона дізналася вже про нього чимало нового. Наприклад, що він лише на вигляд такий жорсткий та нахабний, а насправді першим прийде на допомогу, якщо попросити.

Що казати, репутація в хлопця була не найкращою – в школі всі вважали його задиркуватим нахабою, якій вважав себе кращим за інших. То ж не дивно, що друзів серед однокласників в нього так і не з’явилося.

- Якщо нема чим зайнятися, то можу тут з тобою постояти. Якщо ти, звісно, не боїшся за свою репутацію, - перервав її думки Матвій.

Аня подивилася в глузливі зелені очі й ніби вперше побачила його. Причепитися ні до чого було - високий, симпатичний, з копицею темного волосся, що спускалися трохи нижче потилиці, він був мрією більшості учениць школи. І при цьому активно користувався своєю популярністю - щотижня плітки про його романи освіжалися новими подробицями.

Дивно, але ні сама Аня, ні її подружки майже ніколи не спілкувалися з Матвієм, й вже точно не зітхали по ньому. На їхню думку, хлопець був занадто навіженим.

Це був не її «формат» - Аня була досить тихою по своїй натурі й вважала за краще мати репутацію «гарної дівчинки». Хоча і сама не лізла за слово в кишеню й могла відшити нахаб.

- Може це тобі треба подумати, перш ніж спілкуватися зі мною? - хитро примружилася Аня, маючи на увазі, що вона для нього занадто «хороша» компанія. Однак хлопець зрозумів її слова інакше.