Розділ 2

На наступний день все було спокійно, і навіть від контрольної вдалося відкараскатися.  Добрі люди, звісно ж поінформували директора про скажені плани Швабри, й той поговорив з вчителькою. Щоправда, самостійної все ж було не уникнути, але випускники навіть цьому були раді.

Аня ж до кольок у животі переживала за Матвія та хотіла переконатися в тому, що з ним все буде добре. Однак її планам, як часто буває, завадило навчання - треба було терміново бігти на підготовчі курси. Хотілося вірити в те, що вона встигла вчасно йог попередити, і хлопцю вдасться уникнути неприємностей.

Курси історії пролетіли майже непомітно, адже історик у них був просто бомбезний.  Віктор Михайлович був чоловіком середніх років, невеличкого зросту й досить нетипової зовнішності. Маленькі карі очка, що постійно сяяли, наче в запалі, «видатний» ніс (о, цю частину обличчя важко було забути, таким він був довгим) та усміхнені губи. Чесно-чесно, дівчина ніколи й не бачила свого викладача набурмосеним чи сумним. Свій предмет Віктор Михайлович знав на «відмінно», і зумів навіть тих, хто зовсім не цікавився історією, переживати за королів та королев минулого. Він розповідав все як чудову казку, і предмет запам'ятовувався сам собою, навіть йти не хотілося.

«Ех, шкода, що зараз вже темно, а зараз же лише восьма вечора! Гуляй - не хочу, а ця темрява, хай їй грець, все псує ... » - в таких думках Аня наближалася до свого будинку. У будній день тут навіть у такий дитячий час було мало людей, а кілька днів тому якийсь бовдур ще й лампочку розбив ... Простіше кажучи, Сані (як Аню ласкаво називали подруги) не дуже-вже й хотіла йти крізь темний провулок сама. Проте, почекавши хвилин з десять, і зрозумівши, що ніхто не збирається йти одним з нею шляхом, дівчина вирішила йти вперед. Аби трохи забути про страх, вона подумки наказала собі: «Годі скиглити! Зрештою, це просто провулок, та і йти все одно доведеться!». За першим кроком був другий, третій і всі наступні. З подивом дівчина зрозуміла, що вже майже пройшла темний провулок. Думка про те, якою ж боягузкою вона була, навіть насмішила.

Гарний настрій та усмішка на вустах зникли, коли Аня побачила недалеко від себе кілька кремезних постатей. Чоловіки голосно розмовляли, щедро приправляючи вислови лайкою.

Мимоволі прискоривши кроки, Аня раптом почула позаду себе: «Хлопці, дивіться, яка краля йде до нас! Кицюню, а ми тебе вже зачекалися!» - вульгарний «підкат» змусив на секунду завмерти. Збагнувши, що це не найкраща ідея, дівчина зціпила зуби й рушила вперед, намагаючись оминути нахаб якомога швидше.

- Красуне, якщо ти кохання шукаєш, то тобі точно до нас! – дорогу перегородив парубок з татуюваннями на шиї й руках.

- Ні, не шукаю, - процідила дівчина.

- А якщо подумати? - підійшов ззаду другий хлопець.

- Ні, навіть якщо дуже добре подумати! - голос зрадницьки затремтів, видаючи страх дівчини. Те, що вони просто так не відстануть, і так було зрозуміло. Але що ж їм запропонувати, аби швидше відчепилися? Нарешті, в голову прийшла слушна думка. - Давайте так - я віддам вам свої гроші й просто піду. Добре?

Новий напад сміху дуже не сподобався школярці й вона втислася у стіну. Це була не дуже гарна ідея, до один з хлопців одразу ж виставив руки з обох сторін від неї, й наблизив своє обличчя впритул до Ані.

- Навіщо нам твої гроші? Ми й самі не бідні люди. Та хіба ж у цьому щастя? Нам би таку кралю до компанії – отоді б стало краще! – парубок зареготав, дихнувши на неї перегаром, після чого нахилився ще нижче, бажаючи поцілувати. Оце вже було занадто, й дівчина швидко опустилася, тікаючи від нав’язливого залицяння. Тільки-но вона звільнилася від цього полону, як потрапила в інший – другий парубок швидко схопив її за талію та притягнув до себе.

- Красуне, ми тебе не образимо. Якщо ти будеш за ними милою та ласкавою, - він був достатньо сильним для того, аби тримати її однією рукою, а іншою торкнувся обличчя Ані. Ту ледь не знудило, коли хлопець ковзнув своїми пальцями по її щоці. Намагаючись зробити хоч щось, аби звільнитися, дівчина голосно закричала і спробувала вкотре вивернутися, щоб вдарити одного з нападників в пах. Кудись-таки її нога влучила, і, судячи з зойку, то було досить боляче, однак свободу їй це не подарувало. Навпаки все погіршило, адже перший парубок дав їй добрячого ляпаса, від якого у вухах задзвеніло.  

В наступну хвилину дівчина побачила третього хлопця, і зрозуміла, що це – кінець. Раптом той зробив неочікуваний випад і вдарив першого нападника коліном у живіт, після чого поцілив другому в обличчя. Почувся неприємний хрускіт, і дівчина зрозуміла, що її більше ніхто не тримає. Замість цього покидьок схопився за свій ніс, а по його рукам потекла кров. Однак розбиратися з новеньким ніхто не хотів, і обидва хлопці, які до того крутили руки Ані, накивали п’ятами.

В темряві дівчина залишилася лише з третім хлопцем, однак в голові все ще був повний розгардіяш. Нічого не розуміючи, Аня повільно сповзла по стінці, сідаючи на брудний асфальт. Руки чомусь протягнули хлопцеві пом'яту двадцятку - всі гроші, які були при собі.

- Ти що, зовсім з глузду з’їхала?! Сховай гроші, я допомогти хочу. Стояти можеш? – хлопець нахилився й ривком поставив її на ноги, однак, побачивши, як дівчина хитає головою й ледь тримається від страху на ногах, вже спокійніше сказав: - Хапайся за мене, я допоможу. - Він обійняв її за талію та помалу повів, до дитячого майданчика. Лавочок не було, то ж парубок посадив дівчину на гойдалки й присів поруч навпочіпки. Світло ліхтаря світило їхні обличчя, й рятівник наче відсахнувся: