Справа третя: Потерчата Великого Лугу

Справа третя: Потерчата Великого Лугу 

Глава 1: Темна ріка сноведінь.

Усвідомлення розірвало темряму мого небуття, у вухах лунав ритм гурту «Цвинтар» та їхньої пісні «Мої сестри відьми». Я тонув: груди вимагали подиху, легені розривалися від прагнення кисню. Раптом Крук схопив мене за волосся своїми кігтями і почав витягувати з цієї ріки… Хоча ні — він тягнув не мене, а саму землю, яка почала проступати крізь потоки води.

Ще мить — і я опинився на пагорбі з древнім козацьким хрестом. «Зрадою за зраду, смертю за смерть!» — розривало мою голову.

Могила розкрилася, і з неї на мене дивилися пусті очниці скелета, який раптом сів і сказав:

— Ну привіт, Круче!

Волога ще виривалася бризгами й хрипом легень, змушуючи мене здригатися в судомах і корячись від болю.

— Боляче? — із вдаваним співчуттям спитав скелет. — Так буває, коли вбиваєш друга, — тепер уже регочучи, продовжив зітлілий кістяк.

— Ти?.. — впізнання болісно пронизало мій мозок…

— Олександре! Сашко, прокиньтеся! — стривожений голос Яни вирвав Сашка з марева.

Сашко різко відсахнувся, відкидаючись на спинку крісла за робочим столом і ледь його не перекинувши. В роті ще відчувався мулистий смак річкової води. Він провів рукою по вологому волоссю і зморщився від раптового болю, а потім підніс до очей долоню, на якій лишилися сліди крові від свіжої рани на голові.

Його рука за звичкою потягнулася за пляшкою, та та була порожня. Яна з жалем дивилася на нього: справа в Карпатах, що сталася сім місяців тому, майже зламала його. Сашко майже постійно перебував на межі зриву, і лише поодинокі справи витягували його з того болота.

— У мене є справа, — різко сказала вона.

Погляд Сашка перестав блукати по столу в пошуках випивки і зосередився на Яні.

— Здається, ми зможемо її знайти...

— Де? — коротко рикнув він, і вогонь ненависті в його очах вмить випалив залишки марева та алкоголю з розуму.

— Мелітополь. Мамонт каже, що Юстину бачили там. Хтось зачепив його інтереси, тож там ми будемо з підтримкою. Наше завдання — знайти того, хто стоїть за вбивствами, викраденнями та рейдерськими захопленнями. За стилем замовчування цих подій явно читається рука тієї відьми.

Вона розкрила свою масивну фірмову сумочку і витягла звідти знайомі обриси «Беретти» та кілька магазинів.

— Візьми, цього разу мабуть буде гаряче.

Сашко залишив пістолет без уваги, проте дістав з кишені баночку зі своїми ліками і проковтнув жменю пігулок, запиваючи їх залишком води з тьмяного графіну, яка за смаком дивно нагадувала ту воду з річки. Він глянув на годинник і коротко спитав:

— Коли виїжджаємо?

— Завтра по обіді. Ти у нас фігура відома, тож приведи себе до ладу — у нормальному вигляді тебе ніхто не впізнає, — сумно посміхнулася вона. — Ми будемо грати дрібних чиновників, які приїхали з аудитом.

Сашко провів рукою по тижневій щетині, трохи задумався та кивнув:

— Тоді завтра тут. Обіцяю, я буду готовий.- сказав він, беручи знайоме залізо до рук.