Епілог

Еллі уже сиділа в платті Едвіги, і її з задоволенням годував Ларій. Дівчина спочатку намагалась відпихнутись, мовляв, я й сама можу поїсти, але дракони – доволі вперті створіння. Карл та Кайла сиділи поруч і задоволено тримались за руки. Едвіга пообіцяла, що проведе для них ритуал, хоча цих двох здається й так вже не забереш один від одного. Але на столі залишилась ще одна кварта з ароматним відваром.

-Едвіго, а це що, для твого домового? Чи ти теж когось маєш? – хитро посміхнувся дракон, подарувавши ніжний поцілунок в щоку Еллі, яка лишень зажмурилась від такого ніжного жесту.

-Усе вірно, в нас має бути гостя.

І вона навіть не встигла розповісти детальніше, як у світлицю без стукоту ввійшла жінка в балахоні.

-Ох, нарешті до тебе потрапила, - гостя зняла балахон і на них дивилась молода та гарна жінка з пронизливо синіми очима та довгим й прямим, але абсолютно сивим волоссям.

-Вітаю тебе, Доле, заходь, не часто тебе видно. Все плетеш чужі долі та знущаєшся з людей? – хмикнула вона, оглядаючи новоприбулу з долею скептицизму.

Усі завмерли, не вірячи своїм очам. Невже перед ними справжня богиня Доля? І вона виглядає доволі просто: сіра мантія з капюшоном, з-під якої виглядала проста лляна сукня. Жінку, схоже, не бентежила така надмірна увага до своєї персони, навіть навпаки – їй це подобалось.

-А ми з вами раптом не зустрічались уже? – Ларій задумливо дивився на новоприбулу, і не міг зрозуміти чому її риси, а особливо очі, такі знайомі.

Спочатку Еллі хотіла ущипнути дракона, але коли придивилась то і сама чітко зрозуміла, що десь вже бачила богиню. Та засміялась.

-Хвилинку, дітки, - хмикнула вона й обернувшись навколо себе різко перетворилась у стару. І це одразу допомогло їм згадати бабусю біля храму Аріадни, з якого вкрали Аршахам. Тут рись викрикнула:

-А це не ви часом нам вказали неправильну дорогу і завели в болото, коли ми питали у вас куди нам краще піти? – вона вперлась поглядом в стару, яка вже не збиралась повертатись у свій першочерговий вигляд.

-Я. І нічого так дивитись на мене, дорогенька. Ніхто вам не зобов’язаний завжди вказувати правильний шлях. Один раз я вам допомогла, направивши до таверни. Але це ж так нудно, коли все виходить як потрібно, чи не так? – скрипучим голосом промовила стара, ховаючи задоволену посмішку в кухлі з відваром. – Ну, що ж, ви й справді пройшли довгий шлях, але залишились вірні один одному. Люблю таких, за вашими життєвими шляхами завжди цікаво спостерігати. Правда тобі, драконе, Едвіга трохи допомогла. Вона знала, що їй не можна втручатись, але все ж пішла проти мене. Та що ж зробиш, повертати час назад – занадто важка магія, та і ми як-не-як родички, треба прощати маленькі витівки один одному, - посмішкою богиня намагалась показати безтурботність, але от очі доволі суворо поглянули на відьму, яка навіть трохи зніяковіла.

Усі слухачі шоковано переводили погляд з однієї жінки на другу і намагались не завалити їх нетактовними питаннями. Але якщо вже видався шанс побалакати з самою Долею, гріх не скористатись моментом.

-А чому Джаул згорів? Дракони ж не бояться вогню, а він перетворився на попіл? – з цікавістю промовив Ларій.

Зробивши ще один ковток, богиня пояснила:

-Він допустив дві великих помилки. Першою було осквернення магії останнього з перших драконів. А коли він спробував забрати магію з серця його матерія, відбувся конфлікт між силами, через що він і загинув. А якби ще спочатку не зациклювався на тій клятій дракониці й не прагнув тотальної влади, може й далі собі жив, ще й кохання собі знайшов… але так вже його доля склалась.

Карл не втримався від шпильки під ніс:

-Ніби все залежало лише від нього, а ви тут і ні до чого.

Але Доля не з тих, що дозволяє потішатись над собою.

-Тобі годі на мене скаржитись, перевертню! У калейдоскопі твого минулого переважають лише гуляння, жінки та дурні вчинки. Тому молись на цю дівчину – вона дала тобі шанс, а отже цінуй і бережи її, як зіницю ока.

Карл від сказаного немов хвоста підтис, виглядаючи, як нещасна побита собака. Але рука рисі, яка ніжно погладила його долоню дозволила трохи розслабитись.

-Безмежно вдячні, богине, вік не забудемо вашої ласки, - промовила Кайла, погладивши зляканого бідолаху по голові, який і язика проковтнув від зніяковіння.

-Але і в неї рильце в пушку… - з натяком поглянула на дівчину богиня. – Та годі про це. Я заговорилась тут з вами, а в мене ще купа справ не розрішених.

Почувши, що богиня поспішає, усі одразу розслабились. Карл навіть видихнув з полегшенням, за що отримав легкий потиличник від Едвіги. Як раптом вона зупинилась  у дверях і хитро промовила:

-Але я ніколи не кажу прощавайте. Я завжди кажу: до нових зустрічей.

Вона змахнула плащем, як крилом і зникла, розчиняючись у повітрі, залишивши по собі лиш легке відчуття тривоги та запах прілої трави.

Час неймовірно швидко плинув. Ларій стояв біля входу до храму і чекав Еллі. Він не бачив ще її в платті, але Кайла так яскраво описала картинку краси його Єдиної, що той вже не міг дочекатись початку церемонії. Стільки подій довелось пережити за той час, як вони покинули Едвігу. Коли пара прийшла до палацу імператора драконів і показали Аршахам, усі охнули й підлетіли до них з Еллі, не вірячи своїм очам. Їм без будь-яких сумнівів та бюрократії виділили найпотужнішу охорону на шляху до храму Аріадни. Тепер єдиним завданням було повернути артефакт на його місце і подарувати омріяне щастя сотням драконів. Яке ж здивування чекало дівчину, яка побачила уже знайомих їй охоронців на вході. Побачивши в руках Еллі камінь, вони спочатку одразу розступились і пропустили її з Ларієм всередину. Як тільки но Аршахам опинився на своєму місці, його одразу оплела тонка павутина світла, що ніби закріпила артефакт у виїмці постаменту, що повторювала одну зі сторін каменю. В серці кожного дракона з’явилась нечувана радість і тепло. Навіть Ларій, який давно забув що це, приємно здивувався, коли його серце, що лежало в грудях важким каменем раптом забилось з легкістю. Та й Еллі, хоч і була наполовину драконом, відчула, як приємні відчуття сповнюють її. Тоді у храмі вони не втримались від поцілунку, хоч він вже був не вперше, але все так же пристрасно.