Глава 53

Зволікати з рішенням було рівносильно смерті. Тому за лічені секунди з них злетіла драконяча магія. Усі без роздумів підняли руки, показуючи, що без зброї і в них навіть в думках немає чинити зло проти господаря цієї скарбниці.

-Я повторрюю питання, - на цей раз дракон розплющив обидва ока і припідняв голову, уважно обводячи поглядом усіх присутніх. - Ти, дівчиссько, - він наблизив звірячу морду до неї, від чого Еллі затрусилась, а Ларій виступив вперед, закривши її собою. - Не бійссся, не зрроблю я нічого з твоєю коханою, - хитро промовив він.

Ларій вирішив не уточняти деталей їх відносин, але і не відійшов.

-Ми навіть не представились один одному, як я можу вірити абсолютно незнайомому дракону? - хмикнув Ларій.

Еллі дивувалась хоробрості перевертня. Хоч вони одного роду, але Ларій явно молодше та менш досвідчений, чим звір перед ними. Той одним подихом, або навіть необережним рухом хвоста міг знести їх та розплющити об кам'яні стіни печери. Карл та Кайла не вступали у полеміку, але стояли дуже напружені і готові в будь-який момент доєднатись до бою. Хоч обидва ясно розуміли, що безпечніше їм буде втікти, та й в цьому випадку є хоч примарний шанс вижити.

-Мене звуть Арут. Я клянусь доброю пам'яттю своїх предків, що не причиню вам зла... якщо ви не збираєтесь шкодити мені.

-Мене звуть Ларій, я приймаю вашу клятву і з свого боку обіцяю, що я і мої друзі не маємо намірів вам нашкодити. 

Від драконів в повітря злетіли маленькі вогники. Наблизившись один до одного вони злились, спалахнули і счезли.

"Це була магічна драконяча клятва", - Ларій пояснив це Еллі, яка з захопленням спостерігала за цікавим явищем. - "Ця клятва має значну силу, але від неї не помреш. Максимум при порушенні можна отримати магічний відкат. Чим більше резерв - тим сильніше й більш боляче отримувати його".

-Отже... я не відчув у дівчині ррродинної кррові... звідкіля у вас перстень, створррений моїм батьком?

Усі переглянулись між собою. Від низького голосу дракону по тілу йшли мурахи, примушуючи пробуджуватись страх. Щоб була кращу видимість Ларій все ж повернув освітлення завдяки звичайним вогникам, піднятим в повітря. Це дозволило переконатись, що Аршахам справді на місці.

-Почекайте, - почав розгублений Карл, намагаючись розібратись, - але це перстень, який послав Творець драконів...

-Все віррно... Тато... мама... бідна мама... не пошшкодувала власного життя, щоб ми жили щассливо, - зіниці звузились, а голос задрижав. 

Еллі скористалась не закритим ментальним каналом і запитала у Ларія:

"Він це фігурально? Бо в іншому випадку виходить, що... Арут перший з драконів?".

"Може це й правда... схоже що він дуже древній дракон. Бачиш, які потріпані крила? Він рідко вилітає звідси. Таке буває лише у дуже древніх драконів. Отже, сказане може бути правдою". 

-Ви знаєте, що це за камінь? - вказала Еллі пальцем на стіну.

Мордою дракон потягнувся до нього, проричавши:

-Мамо... моя бідна мамоо... чомуу... чому ти виррішила пожерртвувати собою? 

Голос звучав дуже відчайдушно, його біль було чутно в кожній нотці, хоча часом не усі слова можна розібрати, скоріше здогадатись. Еллі було надзвичайно боляче, адже вона розуміла увесь біль Арута. Дівчина повільно підійшла ближче і поклала руку на величезну луску на тілі дракона. 

-Я розумію вас... У мене теж померла мама, ця рана всередині ніколи не загоюється. Але її серце тепер порятунок для всіх драконів. Якщо не повернути Аршахам до храму, постає жахлива перспектива зникнення усього драконячого роду. А отже смерть Лейли буде марною... Аршахам став порятунком і подарував щире кохання усім драконам. Тримаючи цей камінь тут, ви забираєте шанс на щасливе життя інших... хіба варте ваше воз'єднання з матір'ю такої ціни?

Раджу відвідати мій блог, там я розкажу про новинку, яку планую випустити по закінченню цієї книги! Буду вдячна за коментарі, лайки і будь-яку активність для цієї книги!