Глава 52

Довелось знову скористатись вогняною магією, створивши маленький вогник, який освітив місце, в якому вони опинились. Це був ліс неймовірної краси: могутні дерева, густо обперезані знизу мохом, міцно стояли, тихо поскрипуючи неосяжними верхівками. Потужне коріння створювало свій ландшафт під ногами, примушуючи мандрівників уважно ступати по непротоптаній місцині. Еллі, з моменту їх переміщення в ліс, стала своєрідним провідником. Вона простягнула руку вперед і водила нею зі сторони в сторону, спостерігаючи за каменем. В якісь моменти він починав світитись на крихту сильніше - саме так дівчина вибирала напрямок і вела своїх супутників. 

-Нарешті ми наближаємося до артефакту... аж не віриться, що наша подорож підходить до кінця, - видихнула Еллі, ніби заворожена продовжуючи спостерігати, як біле світіння на її пальці розгоралось все більше і більше. 

Ніхто не встиг і слова промовити, як за рядом могутніх дерев вони побачили дуже дивну картину: на землі лежали кості трьох людей та залишки чогось дерев'яного поруч. Воно виглядало згнилим, чи то спаленим, але по одному колесі, що дивом трималось, щоб не розлетітись на труску, можна зробити висновок, що колись це був віз.  

-Що могло їх вбити? - з зацікавленістю промовила рись, оглядаючи кістки. - Тут немає зброї, хіба що магія...

-Пройшло занадто багато часу, щоб робити висновки, - Карл похитав головою. - Але якщо тут лежать трупи, нічого доброго нам подальша дорога не сулить.

Еллі ніколи не бачила кісток людини, в неї це викликало тривогу та страх перед тим, що ж чекає їх усіх далі. Але спогади про батька, та її обіцянка дійти до кінця змусили зібратись з думками, та знайти сили придушити будь-які думки про зворотний шлях.

-Ми близькі до цілі... дороги назад немає, нам потрібно продовжувати йти. 

-Еллі права, - дракон радо підтримав дівчину, - необхідно рухатись далі. Карл, Кайла, у разі небезпеки одразу перетворюйтесь. І будьте уважні - небезпека може ховатись будь-де. Якщо нам вдасться знайти та повернути Аршахам... плювати на нагороди та регалії, це врятує нашу нечисленну расу. 

Ларій не надто зважав на те, що з поверненням артефакту у драконів покращиться життя та народжуваність. Пара дається дракону лиш раз у житті, і свій шанс він уже впустив. Але як би йому не хотілось тримати нейтралітет, чоловік не дозволить, щоб наступив хаос. Адже нікому достеменно не відомо, що трапиться після знищення артефакту. А Еллі на хвилину задумалась. А що як з поверненням Аршахаму дракон зможе знайти собі нову пару? А якщо знищити той триклятий камінь? Їх перестане тягнути до ефемерних Єдиних і дракони самі вибиратимуть з ким бути? Так багато питань, от тільки вони залишаться без відповідей, адже Еллі ніколи в житті не задасть їх. Та і вони все ближче і ближче до каменя, а отже повернути його на законне місце стане не такою вже і тяжкою задачею.

-Перстень ніби горить, - дівчина поморщилась, відчуваючи жар, що йшов від каблучки. 

І не даремно, бо їм вдалось дістатись якоїсь печери, що прямо приманювала своїм виглядом. Занурившись у кам'янистий прохід усі затаїли подих, проходячи все глибше і глибше. Прохолода стін неприємно огорнула мандрівників, але камінь на персні палахкотів уже сильніше чим вогник Ларія, тому він погасив його, і вони повільно рухались вглиб. Стіни не душили, навпаки, простягались і губились в темряві неосяжної висоти. Прохід був величезний настільки, що їх тупіт гулким ехо відбивалось від стін, змішуючись між собою, утворюючи хаотичний гул.

-Ох чорт, - промовив Карл, коли хід, що здавався нескінченний став ще більше розширюватись і згодом вони ступили в величезну скарбницю. Купи золота, дорогоцінного каміння і прикрас змішались під ногами. А на величезній купі скарбів спав дракон. Справжній хижак у своїй звірячій іпостасі. Якби не його шипи та виступи, золоту луску легко можна було б сплутати зі скарбами. Але гучне хропіння, що чулось через мирний сон могутнього створіння, розносилось і ехом посилювалось, складаючи враження хору сотні таких сплячих тварин. Ларій зрозумів, що потрібно сховатись, накинув на них звуконепроникне та маскувальне закляття.

-Як ми знайдемо артефакт серед сотні скарбів? - прошепотіла Кайла, переводячи погляд з однієї коштовності на іншу. Її минуле дало про себе знати, блискіт золота відобразився у її очах, підсилюючись відображенням хижого бажання набрати чим побільше.

Еллі ж уважно оглянула величезний простір, поки її погляд не наткнувся на заглибину в стіні, що була ніби видряпана чимось довгим та гострим. Всередині неї був вставлений камінь: кров'яно-червоний, подовгуватий, він пульсував, від чого здавалось що перед ними справжнє, вирване з грудей, серце. 

-Погляньте туди, - дівчина вказала пальцем в бік каменя і в саме цей момент каблучка погасла і злетіла з пальця, падаючи вниз. Метал дзвінко приземлився на кам'яну поверхню, викликавши гучний звук. 

Усі завмерли, адже за кілька секунд каблучка розчинилась, а в повітрі прогримів чийсь ледве зрозумілий рик:

-Хто сміє трривожити мій сон?! І звідки у вас магія мого батька?!

Дракон, що нерухомо лежав у ніби-то багатовіковому сні, розплющив величезне жовте око з гострою, ніби голка, зіницею. Склалось враження ніби хтось запалив смолоскип в глибині темної печери, тільки скоріше це було справжнє вогнище.

-Покажіться зарраз же, а не то спалю на цьому ж місці!

Дякую за терпіння тих, хто продовжує читати в процесі. У мене дуже важкий період поєднання роботи та навчання, тому не зможу підтримувати постійну періодичність, але ні в якому разі не припиню писати, адже в мене є моя аудиторія, яка продовжує мене підтримувати і це надзвичайно цінно! Буду вдячна за лайки та коментарі - це мотивує мене писати з новою силою!