Глава 51

Усі йшли дуже пригнічені, похиливши голови. Смерть гнома, яку їм не вдалось навіть побачити на власні очі, та довелось прожити й почути, примушували витримувати цілий коктейль відчуттів, які бурлили нескінченним потоком: гнів, жаль, страх та бажання дізнатись, що ж їх чекає далі. Найжахливіше, що ніхто не міг дати собі волю і тиша, яка супроводжувала мандрівників, змішувалась разом з напівпітьмою, опускаючись тягарем на кожного з них.

-Як думаєте, куди нас виведе цей хід? - Еллі вирішила поставити питання, яке допомогло хоч трохи оживити інших. 

Усі зупинились, а дракон створив ще одну вогняну кулю і штовхнув її вперед. Кілька метрів вона пролетіла і освітила земляні сходи, що направлялись вверх. 

-Невже вихід? - здивовано промовила Кайла. - Тихо! - вона різко приклала палець до губ, а сама викликала часткову трансформацію, від чого на голові з'явились волохаті вуха рисі.

Карл з цікавістю дивився на кохану. Важко було сховати якомога далі спогади з лісу, коли вони бігали і пустували, як закохана парочка. Адже вона досі не здогадується, що ще носить його тимчасову мітку на шиї. Але всьому своє місце та час, тому поки рись слухала, чи не збираються до них навідатись непрохані гості, він підійшов ближче до їх виходу і приклав вухо до стін. 

-За нами хвіст, усі на вихід, хутчіше! - рись остаточно прийняла звірину подобу, збираючись наверх. 

Карл уже знав про те, що їх зустрінуть найманці того клятого дракона, тому теж поспішив, щоб допомогти вибратись на поверхню. Він передав інформацію рисі, на що так лиш кивнула, готуючись до бійки. Люк вдалось підняти не з першого разу, адже той був надійно присипаний шаром землі. На зовні з шаленою швидкістю вилетіли два звіра, скориставшись ефектом неочікуваності вони напали на найманців. Двом без особливих роздумів перевертні перегризли горлянки, а поки третій повернувся, почувши рик та передсмертні хрипи побратимів, його настигла та ж участь. Коли зсередини переповнювало бажання помсти, не було часу на жалість. Ларій вийшов назовні, одразу закривши очі Еллі, яка йшла разом з ним. Хоч на дворі стояла ніч, але кров вбитих виблискувала під світлом двох місяців на небі. Дракон не хотів, щоб дівчина бачила результат їх жорстокості. 

-Не відкривай очі! Це для твого ж блага. Поки я будуватиму портал в гори Шаркшу, Карл, Кайла, слухайте, чи до нас не наближається ще хтось.

Поки Еллі стояла з закритими очима й трусилась від страху та невизначеності, Карл і Кайла закривали, блокуючи вихід з підземного ходу, а дракон методично сплітав магічні потоки. Знову необхідний портал, який не можна буде простежити, знову дівчина дрижить від страху і знову час на створення порталу обмежений. Останнє, що бачили мандрівники - це розлючене лице дракона, який вогняним стовпом виштовхнув люк і тільки й встиг кинути пульсар якогось закляття в їх бік. Та вихор зник швидше, чим до нього долетіла драконяча магія.

-Чому цим виродкам так везе? Лаф! - крикнув він, і перед ним з'явився один з найманців. - Вже викликали некроманта? Не потрібно спілкуватись з його душею, для мене важливі його спогади! 

-Слухаюсь, - кивнув він і зник у порталі. 

Імператор досі і не мав поняття, що Джаул відлучився з замку не щоб знайти для його доньки достойний її краси весільній подарунок, а щоб знищити Аршахам і таким чином повністю перевернути гру.

"Ніяких більше дурних любовних ігор. Я поверну Кіру, а з нею і владу. Імператор занадто розслабився і це стане його фатальною помилкою".

________________________________

Приземлення було не з м'яких. Навіть Кайла, що по своїй суті кішка, як і всі гепнулась не спину. Еллі думала, що в неї на кілька секунд вибило дух - так міцно її приклало. Ларій ледве піднявся, адже найбільшу віддачу він взяв на себе. 

-Пробачте, погано розрахував параметри гравітації. Всі цілі? - чоловік розсіяно оглянув присутніх і оцінив стан, як задовільний, допомагаючи піднятись Еллі, адже Кайлою вже опікувався Карл.

-В нас було обмаль часу... усі живі, хвала богам, - з деякою слабкістю вимовила Еллі, потираючи забитий бік.

Кайла теж намагалась трохи привести себе до ладу, поки Карл не промовив:

-Котику, ти й так прекрасна, можеш припинити чепуритись.

Ларій та Еллі одразу усміхнулась, а рись сором'язливо зашарілась. Ніхто і ніколи, до того ж так щиро, такого їй не казали.

-Не смій мене так називати, це звучить дуже... дивно, - дівчина не звикла приймати компліменти, тому й не знала, як відреагувати на сказане перевертнем.

Еллі ж вирішила перевірити, чи на місці перстень. І з великим полегшенням видихнула, коли помітила його на пальці. Але побачене примусило затамувати подих: камінь, що весь час був тьмяним, почав світитись у нічній напівпітьмі.

-Погляньте, - дівчина привернула увагу усіх присутніх. - Перстень... засвітився!