Глава 46

Як тільки привид повільно розчинився у повітрі, Еллі судомливо видихнула, а сльози потекли з очей. І будь-які намагання їх зупинити були абсолютно марні. Тільки обійми дракона, який не зміг дивитись на засмучену дівчину, хоч трохи вгамували прояв емоцій.

-Ну, я піду, думаю, дорогу назад ви знайдете. Коли зачините двері, закляття поновиться автоматично, - тихо промовив Тайдел, потиснувши руки Чарроту.

Схоже, що навіть гному було важко не піддатись емоціям, тому він скористувався моментом і швиденько покинув кімнату. Всередині стояла гнітюча тиша, яку переривали тільки тихі схлипи Еллі. В рисі теж очі були на мокрому місці. Вона згадала, як купляла зілля, що стирає пам'ять, в одній із підпільних лавок, які довелось шукати з особливою обережністю. Як виразився продавець «промивачка мізків найвищого рівня». Залишалось тільки підлити мамі та татові та застосувати просте закляття, яке зітре усі спогади. Адже те, як їм було важко забезпечувати її не могло залишитись не поміченим. Тому вона вдалась до крайніх мір і втікла. Якщо Кайла знала своїх батьків і могла крадькома прийти до рідного дому та поспостерігати за ними, то було важко уявити, що довелось відчути Еллі, яка побачила батька вперше і більше ніколи не зможе поглянути у рідні очі. Раптом, рись відчула як на її талію лягли міцні чоловічі руки.

-Не край собі душу, люба, бо твоя туга аж до мене доходить. Така вже примхлива та пані Доля: щось забирає, а чимось згодом нагороджує. 

Від тихого шепоту Карла та і від його обіймів стало якось легше. Невже між ними почав формуватись зв'язок і він відчуває її? В це важко було повірити, адже про це вона чула тільки з розповідей мами. На хвилину дівчина й собі прислухалась до відчуттів і здивовано розпізнала спокій та тепло, що ніби зігрівало її зсередини. 

-Вибачте, - Еллі нарешті взяла себе в руки і зробила крок назад. Очі посоловіли, але виглядала вона значно спокійніше, ніж під час розмови з духом батька. - Дякую, що дали час оговтатись, - вона обвела усіх поглядом, з особливою вдячністю кивнувши Ларію, що з щирою усмішкою спостерігав за дівчиною. Хотілось дати їй більше часу, але його було й так обмаль, тому довелось обмежитись короткою паузою. 

-Що ж, - прокашлявся Чаррот, привернувши увагу усіх присутніх до себе, - повертаємось до мого дому назовні, а там вже вирішите, куди далі мандрувати.

Усі покидали Неопікс з неоднозначними відчуттями. Їм вдалось здобути перстень, що вкаже шлях до Аршахаму. Але якщо навіть досвідченому гончому не вдалось знайти й зачіпки, то що казати про них всіх.

-Дай руку, - промовив Ларій, протягнувши свою долоню до Еллі. 

Та здивовано виконала прохання, не зовсім розуміючи наміри дракона. Той ніжно провів пальцем по зовнішній частині руки і, хитро посміхнувшись, додав:

-Не цю, іншу, з перснем. 

Еллі ледве втрималась, щоб не почервоніти, або провалитись крізь гірські породи від сорому.

-Ох, точно, вибач... схоже я не до кінця прийшли до тями.

Дракон почав повільно сканувати артефакт, щоб зрозуміти, як він працює, але структура плетіння була настільки складною, що він вирішив не витрачати час, а довіритись вказівкам батька дівчини.

-Дуже складна магічна структура, схоже це і справді творіння деміурга, - він відпустив долоню Еллі. - Назовні нас можуть чекати. Якщо побачиш когось підозрілого - не гай часу, одразу повідомляй мені. З цього моменту нам потрібно бути максимально обережними.