Глава 45

Опинившись за межею приміщення, дракон ненав'язливо прослідкував за незнайомцем, який зайшов у темний та пустий провулок за таверною. Маг дістав артефакт і по його миганню було зрозуміло, що той з кимось зв'язується. 

-Доброго дня.

-Я так розумію, ви телефонуєте, щоб відмовити мені? - почувся трохи хриплуватий голос від кристала.

-Пробачте, наш фахівець тимчасово на іншій місії, як тільки він звільниться, я дам вам знати. 

По обличчю чоловіка було чітко видно, що він бреше, і в цьому був недолік артефактів зв'язку - не завжди по тону співрозмовника можна зрозуміти його справжні наміри та емоції, на відміну від живого спілкування.

-Що ж, надіюсь, що ваш хвалений фахівець звільниться якнайшвидше, бо це доволі термінова справа.

Кристал погас, означаючи закінчення розмови. На обличчі чоловіка промайнув цілий калейдоскоп емоцій - страх, зневіра, злість. Схоже, ситуація вийшла з-під контролю.

"Цей хлопчина в скрутному становищі, а цим можна скористатись...", - подумав дракон, підходячи до найманця.

_________________________

На дні шкатулки лежала доволі масивний перстень з червоним рубіном, який ніби обхоплювали чиїсь кігтисті лапи, вкриті лускою. Виглядало трохи моторошно, та водночас в цьому був свій шарм.

-Не дивно, що це творіння самого деміурга, не кожен ювелір здатний створити такий витончений витвір, - прокоментував Чаррот, ледве тримаючись, щоб не потягнутись та не торкнутись до цеї краси.

Камінь мав прямокутне огранювання, і здається повинен виблискувати у світлі факелів кімнати. Але чомусь навпаки - був доволі тьмяним, від чого здавався кривавим. Усі підійшли ближче, навіть Тайдел, що міг уже провести гостей до виходу, адже річ з комірки вилучена і негативна ситуація остаточно вирішена. 

-Мені потрібно його одягнути? - Еллі переводила погляд з дракона на перевертнів, і тільки потім на гномів, що, схоже, й самі не знали, що далі робити.

Тому дівчина видихнула і, вручивши шкатулку Ларію, як тому, хто найближче стояв до неї, обережно натягнула прикрасу на палець, яка здавалась великою, але при контакті з її шкірою стягнулась. Камінь разом засяяв, ніби всередині зародились іскри полум'я. В повітрі заклубився туман, з якого почала виникати фігура людини. Усі одразу зробили крок назад, даючи простір мариву остаточно сформуватись. Через кілька секунд туман розсіявся і на них дивився чоловік. Середніх років, вік видають морщинки в кутках очей, пряме світло-каштанове волосся було трохи вище плечей, але найголовніше, від чого Еллі не могла відвести погляд - очі. Вона ніби дивилась у власне віддзеркалення. І те, що сказав незнайомець, підтвердило безумну думку:

-Привіт, доню...

-Тату, - Еллі, зробила крок ближче і ледве зупинила себе, щоб не влетіти в мариво з обіймами. - Але як? Ти ж...

Дівчина не могла вимовити, що він помер, адже не була на сто відсотків впевнена. І те, що тато зараз стоїть перед її очима - справжнє чудо. Адже Еллі й не надіялась, а скоріше змирилась, що батька вона не побачить. Шевіл трохи сумно усміхнувся, продовживши:

-Якщо я зміг побачити тебе тільки зараз - отже я помер. Але я безмежно радий, що мені вдалось це, хоч і після смерті. Ти виросла справжньою красунею.

Усі завмерли, з цікавістю спостерігаючи, як напівпрозорий безтілесний дух, в якого навіть ніг не було видно за таємничим туманом, підплив до дівчини, опускаючи руку на її щоку.

-Справжня копія мами... тільки очі мої. І я відчуваю у тобі магію вогню. Рід Джаудел гордиться такою наступницею, - на секунду повисла пауза, а Шевіл зам'явся, ніби наважуючись. - Ти вибач, мені соромно, що я не зміг виростити тебе, як належить батькові. Але...

Еллі стояла і слухала голос тата, намагаючись ввібрати все, як губка: його образ, голос, усмішку. Не просто запам'ятати, а закарбувати все в голові, щоб ніколи не забути. З очей покотились непрошені сльози, які дівчина не могла зупинити.

-Я знаю, що ти був у боргу і не міг поступити по іншому. Краще скажи, що мені з цим робити? - вона вказала на перстень. 

Ніхто не смів вмішуватись у розмову, всі розуміли важливість момент. Свинством було б зіпсувати їх першу та останню зустріч в житті.

-Так, слушне запитання. Усієї історії появи цього персня я не знаю, але те що мені відомо розкажу: ти можливо помітила, що камінь доволі тьмяний, - на це дівчина кивнула, продовжуючи слухати пояснення. - Це через те, що поки він знаходиться на відстані від Аршахаму - камінь не змінюватиметься. Але як тільки вам вдасться наблизитись до артефакту - камінь світитиметься, і чим ближче ви знаходитиметесь - тим сильніше буде світіння. На жаль, мені так і не вдалось добитись роботи персня, так що вся надія на тебе, та твоїх друзів, - він окинув оком присутніх, зупинивши погляд на Ларію. - О, бачу в вашій компанії є мій земляк. Чудово, надіюсь, що ти подбаєш про безпеку моєї доньки. Вона не мала бути причетна до цієї небезпечної пригоди, - Шевіл не встиг договорити, як його перебила Еллі, яка була абсолютно не згідна з батьком.

-Я продовжую твою справу! - вигукнула вона, від чого дух повернувся до доньки, а усмішка на його обличчі стала ще ширша та тепліша. - Ми такі близькі до розв'язки, тож я не збираюсь зупинятись. Ми обов'язково знайдемо Аршахам. Тільки скажи, може в тебе є хоч якась зачіпка, де в останнє був помічений артефакт. 

Побачивши, що дух став більш прозорим, руки Еллі задрижали і вона постаралась схопитись за нього, хоч і розуміла, що це марна справа. 

-Мій час підходить до кінця, сонечко. Аршахам не покидав межі Еніларіону, а єдине місце, де я не побував - ліси біля гір Шаркшу, тож вам варто туди направитись. Я люблю тебе, мила. Пам'ятай це і не забувай - у тебе все вийде, адже я вірю в тебе.

Я безмежно вдячна вам за активність, рада бачити перегляди та лайки! Залишайте їх не тільки на главах, а і на сторінці книги - це просуне її в рейтингах!