Глава 44

Дракон стояв і спостерігав за картиною, що розверталась перед ним: та, яку він так любив тепер посміхається іншому, танцює у чужих обіймах. Джаул кохав її, дарував подарунки, свою увагу і почуття. А потім це «Пробач, я нарешті знайшла свого Єдиного. Нам було добре разом, але почуття до нього сильніше» - тільки одна згадка про цю розмову змушувала закипати, стискаючи зуби до скреготу. І якби Кіра не була донькою імператора драконів, усе можна було спробувати вирішити силою. Але ситуація вимагала більш хитрих та продуманих рішень. Для нього це було ідеальним поєднанням: кохання та влада, яка опиниться в його руках може потім привести на трон Імператора, адже синів у нього немає. Щоб відволікатись від смутних думок, дракон вирішив залишити гостей. Ніхто і не помітив, як чоловік тихо вислизнув через сад, покидаючи палац.

«Тепер тільки сам розв'язуватиму свої проблеми. Вистачило одного разу покластись на ідіотів, які на пів шляху згубили Аршахам. Ні каменю, ні найманців, ні повозки – якась маячня. Але тепер, коли я знаю, що каблучка буде у тої триклятої дівчини, буде простіше. Потрібно обережно витягнути інформацію з тих місць, де вони зупинялись».

Відкривши портал, він почав самостійно збирати інформацію. У нього було обмаль часу, то ж він вирішив почати з одної з останніх точки, які вони відвідували, а саме містечко Хартар, де він знайшов таверну, куди заглядала вся братія мандрівників. Кілька відвідувачів куняли за столиками, доїдаючи та допиваючи замовлене. Не було звичного галасу та шуму, то ж довелось говорити тихо задля того, щоб не викликати до себе зайвої уваги. Зупинившись біля барної стійки, Джаул вирішив почати розмову «здалеку».

-Доброго дня, не знайдеться келиха елю для мандрівника?

Старий маг кивнув і за хвильку протягнув кухоль з прохолодним напоєм бурштинового кольору. Зробивши обережний ковток та переконавшись у відсутності отрути, дракон продовжив насолоджуватись напоєм, а також обережно витягувати інформацію з чоловіка.

-Небагатолюдно у вас тут… невже заклад  не користується популярністю? Давно не пив такого смачного елю, дивує, що відвідувачі не займають черги до вас, – промовив Джаул, намагаючись виглядати якомога приязніше.

Задоволений похвалою Сайко тут же розквіт, відповівши:

-О, наше невеличке містечко негусто населене, тож відвідувачі забігають рідко. Хіба хтось ставить за ціль відвідати нас.

-А і такі бувають? – продовжив дракон, роблячи черговий ковток напою. Він намагався дуже ретельно вдавати з себе не зацікавленого, ніби то не має за мету розпитати про когось конкретного.

-Та, нещодавно забігали знайомі, я вже й не надіявся, що через стільки років вдасться побачити одного з найманців, які були частими гостями цієї таверни. Та, не буду вам за це розповідати, він відійшов від справ, артефактом зв’язку не користується, то ж з ним не зв’язатись, навіть за великого бажання.

-Чому ж цікаво, - не погодився чоловік, у думках потираючи собі руки.

«Якщо інформація, яку мені повідомили - вірна, то вовк з їх четвірки справді колись працював найманцем».

-Та в них ціла банда була, аж четверо, так і мандрувати не страшно.

-Оо, як чудово, - посміхнувся дракон, ближче підсунувшись до співрозмовника. – Шкода, що я так пізно сюди прийшов, може б і напросився до них. Вони, напевно, мали якусь спільну ціль подорожі?

Ця розмова була максимально невимушеною, але те, як хижо блиснули очі цього невідомого мандрівника насторожили Сайко.

-Таак, напевно мали. Я й не розпитував особливо. Усі були втомлені, перекусили швидко та й побігли продовжувати подорож.

«Не подобається мені цей дракон, надто він цікавиться Карлом, та компанією… невже це якийсь його колишній ворог? От халепа, і ніяк не зв’язатись з ним».

По напруженому виразу обличчя Джаул просік, що розмова далі не зав’яжеться.

-Що ж, вони все одне пішли, то ж я продовжу подорожувати наодинці, в цьому є своя романтика.

Більше він нічого не сказав, просто допив свій напій та заплатив за нього. Думки плутались в голові, дракон розмірковував, як поступити далі. Адже якщо він продовжить так збирати інформацію, це може дійти і до тієї зграї шукачів пригод. Вже направляючись до виходу, Джаул настільки поринув у свої думки, що його ледве не збив з ніг незнайомець у плащі, що дивом не перелетів через стійку до Сайко, промовивши:

-Тут, випадково рись не пробігала? – він вперся поглядом у мага, на що той, без будь-яких питань, протягнув йому невідомий згорток.

«Так, а це вже цікаво» - дракон накинув на себе закляття для відводу погляду і прослідкував за невідомим йому чоловіком, в надії дізнатись більше інформації. «Схоже він знайомий з тою крадійкою, що доєдналась до пошуків Аршахаму. Такі корисні знайомства мені не завадять».

Надіюсь ця глава вам сподобалась, якщо так, не забудьте ставити книзі лайки та писати коментарі - це надзвичайно надзвичайно надихає!