Глава 43

Кайла вирішила доєднатись до вовка, щоб, у випадку недостачі його харизми та балакучості, вона могла підхопити нитку діалогу, продовжуючи його.

– Кажуть, що ваше сховище найнадійніше… не думайте, що я цікавлюсь просто так, а як ваш потенційний клієнт - лице перевертня прийняло трохи горделиво-зверхній вигляд – у мене є одна річ, яку б я хотів зберегти для своїх нащадків, тому мені цікаво дізнатись усі деталі.

Рись, якби ситуація не була така напружена, дозволила собі видати подив і підколоти Карла, адже вона відчула, що він явно бреше і ще й нічогенько так нервує. Здивувало те, що вона взагалі відчула це, а отже їх зв’язок міцніє.

«Я розберусь з цим пізніше, зараз потрібно дати час іншим розібратись з цією дивною шкатулкою».

Тайдел хмикнув. Він поглянув на перевертнів чи то як на малих і нерозумних дітей, чи то як на дурних і несповна розуму. Спочатку гном подумав, що вони пожартували, але після цієї фрази сміху не спостерігалось, тож довелось пояснювати.

-Якщо ви думали, що нашими послугами може скористуватись перший зустрічний – спішу вас засмутити, адже це не так. У Дайдорі зберігаються сімейні реліквії гномів. Виняток робиться лише для тих представників рас, які заслужили нашу довіру, зробивши щось особливе.

Поки Карл продовжував розпитувати у гнома особливості роботи захисної магії, Ларій, Еллі та Чаррот пихтіли над металічною коробочкою.

-Тато… скільки ж ще секретів ти залишив мені у спадок... – важко видихнула дівчина, вкотре вертівши в руках шкатулку.

-Одну я зможу тобі відкрити, - так само тихо промовив гном, - але усе згодом, зараз нумо думати, що ж нам робити.

Дракон протягнув руку до артефакту. Він намагався здійснити магічне сканування, що б зрозуміти механізм дії цього артефакту. Еллі затамувала подих. Адже з’явився шанс, що дракон знайде якусь зачіпку, що допоможе їм. Та розгублення, що проявлялось на мужньому обличчі чоловіка, давало зрозуміти усю патовість ситуації.

-Що ж, - гучно промовив Тайдел, - я дав достатньо часу, щоб переконатись, що ви не є тою, кому була призначена ця шкатулка, - гном доволі швидко перетнув кімнату і вхопився за шкатулку.

Але Еллі не хотіла здаватись, тому не відпускала її, ще зручніше перехопивши руками металічний витвір мистецтва. Вона була войовниче налаштована, про що свідчив її тон:

-Це одна з небагатьох речей, які залишив мені батько! У цій шкатулці лежить те, що може врятувати усю расу драконів. Я не збираюсь віддавати те, що належить мені по праву і не дозволю вам відняти татів подарунок!

Ларій здивувався такій войовничості і, в той же момент, залюбувався цією тендітною і водночас такою сильною дівчиною. Ніхто з присутніх не хотів вмішуватись у перепалку цих двох, щоб не накоїти чогось лихого і погіршити ситуацію, яка наближалась до критичної межі.

-Мені доведеться викликати охорону і після цього жодному з вас уже не вдасться потрапити сюди! - доволі холодно і водночас погрозливо повідомив гном, намагаючись забрати шкатулку у дівчини, що доволі міцно її тримала. – Віддайте сюди!

-Ай! – вскрикнула Еллі, випустивши з рук дорогоцінну річ, одразу звернувши увагу на великий палець, на якому залишився поріз від гострого кута металічної коробки.

На кришці залишилось кілька росинок крові, які моментально зникли, ніби випарувавшись. Почулось клацання, яке від повної тиші у кімнаті здалось оглушливим, особливо для Еллі, яка вже не очікувала розв’язки цієї ситуації саме таким чином.

-Тільки рідна кров зможе отримати бажане, - повторила вона слова, що говорив їй Сайко у таверні, - саме ці слова тато просив передати мені... це і було ключем!

-Виходить, що арлайя була запечатана кровним закляттям. Ваш батько був сильним магом і мудрою людиною, якщо настільки усе продумав. Пробачте мені за сумніви та погрози, тепер у мене немає ніяких прав утримувати шкатулку, - гном слухняно передав тепер відкриту коробку в руки Еллі, що, затамувавши подих, заглянула усередину.