Глава 40

Короткий телепорт перемістив їх далеко під землю, потрапити куди вдавалось мало кому. І те, що Еллі має честь побувати у Джарді, і вигляд гористого, освітленого вогнями, міста, примусило затамувати подих. Той же стан був і у Карлі та Кайли. І тільки Ларій з посмішкою спостерігав за витягнутими від подиву обличчями перевертнів і Еллі. Дівчина з дитячим захватом крутилась, щоб розглянути усе в деталях. Те, що їх оточувало нагадувало розлам у гірській породі, своєрідну ущелину. Дві сторони були поєднані різними мостами, кам'яні опори яких сягали в глибину і губились у темряві. Важко навіть уявити, як і хто міг їх звести, та скільки сил та магії на це було потрібно. Вдалось розгледіти, що на плоских виступах гірської породи, де розміщались різноманітні будиночки також стояли механічні підіймачі: це була платформа на ланцюгу, який розмотувався та замотувався за допомогою магії. Щоправда, спускатись на нього, як і підійматись доводилось по мотузяній підвісній драбині, оскільки платформа підіймача, по суті, висіла прямо під краєм кам'яного виступу. Якщо ж говорити про видимість, то велика кількість вогняних ліхтарів доволі добре освітлювала усе навколо. Напівпітьма і далі володарювала навкруги, але не було б такого кутка, де ховалась би непроглядна темрява.

— Це виглядає... дуже небезпечно, — промовила Еллі, спостерігаючи, як спритні гноми швидко злазять на платформу, двічі доволі відчутно смикають за ланцюг, і той починає опускати їх до низу.

Чаррот розумів, що хоч часу в них було обмаль, дати їм хвильку, щоб оглянутись — то святе. Йому самому довелось прикласти чимало зусиль, щоб звикнути до світу ззовні. У цих мандрівників ситуація подібна, лише умови протилежні — їм варто прилаштуватись до того, як тут усе влаштовано. 

— До усього звикаєш. Ми, наші предки, та їх пращури жили тут — пояснив гном. — Що ж, не буду довго розповідати, куди нам. Просто йдіть за мною. До речі, доведеться піднятись на рівень вище, я трохи не розрахував телепорт, — довелось зізнатись чоловіку. — Давненько сюди не заглядав.

Було видно, що Кайлу аж розпирало від бажання сказати якусь їдку фразу, але Карл вчасно зупинив її. Він доволі впевнено обійняв рись за талію і швидко зашепотів на вухо:

— Мила, твій гострий язичок може зіграти з нами злий жарт. Не забувай, що ми в абсолютно незнайомому місці і вивести нас звідси може тільки цей гном, — перевертень очікував, що одразу отримає по шиї або по ребрах, але Кайла задумалась. 

Адже хлопець вірно підмітив — навіть звичайна образа може поставити усю їх процесію під загрозу.

— Ти правий, мені справді варто бути стриманішою.

Карл був здивований такою відповіддю, хоча було приємно, що його майбутня пара не позбавлена розсудливості. 

— Радий, що ти можеш не тільки огризатись, але й мислити розумно. 

От вже за цю фразу хлопець заробив відчутний тичок убік. 

— І взагалі чого це ти такий ласкавий до мене? Невже знайшов чергову здобич, яку цікаво буде завоювати, щоб потім кинути?

І Кайла очікувала чого завгодно, але не того, що перевертень з абсолютно серйозним виразом обличчя промовить:

— Знайшов. От тільки не здобич. І не чергову, а останню, ту, яку не покину. 

Ларій з дівчиною, які стали випадковими слухачами цієї розмови. Еллі була здивована почутим не менше від Кайли, у якої навіть не знайшлось слів, щоб щось сказати. Поки парочка була зайнята одне одним, дівчина вирішила розпитати у дракона подробиці, адже його хитра посмішка свідчила, що якісь деталі йому відомі.

— Ларію... а що це трапилось з нашим вовчиком? 

— О, все дуже просто, це називається зв'язок єдиних, — почав пояснювати чоловік. — І якщо Кайла ще пручається, то Карл твердо вирішив, що буде добиватись свою пару. 

Еллі здавалось, що скоро вона втомиться дивуватись, але така новина була абсолютно неочікуваною.

— Почекай, то виходить вони почали це відчувати ще при зустрічі? 

— Так. По їх поглядах усе було зрозуміло одразу, от тільки не їм обом. 

— А як ти це зрозумів? — вирішила закидати запитаннями дракона Еллі. 

— Річ у тім, що я сам пережив це. Я знайшов ту, яку сама Доля обрала для мене.

У дівчини серце пропустило удар. В голові забилась безумна думка, що він міг відчути це при їх зустрічі, і це пояснювало б його часом надто лояльну поведінку.

— От тільки мені не вдалось пройти ритуал єднання з нею. Пам'ятаєш, я казав тобі, що вбив драконицю зі свого клану? — Ларій дочекався короткого кивка від дівчини, після чого продовжив. — Це була помста. Життя за життя. Вона вбила мою Аріс... за цей жахливий вчинок поплатилась власним життям. Тепер я приречений бути самотнім до кінця своїх незліченних днів, адже Єдина дається лише раз у житті.

Еллі продовжувала йти, здається, просто, бо так потрібно було. Вона ніби відчула увесь той біль, який довелось пережити дракону: втрата коханою, вигнання з клану, побиття ледве не до смерті. Наскільки ж мужній Ларій, що після усього, що випало на його долю він досі знаходить внутрішню мотивацію жити далі та дивитись у майбутнє... в якому немає місця коханню. Еллі навіть не помітили, як перед очима почала з'являтись пелена через сльози. 

— О, тільки не плач, не потрібно мене шкодувати, — дракон взяв дівчину за руку, іншою витираючи непрошені сльози. 

— А знаєш, — рішуче почала Еллі, витираючи сльози, що стали ознакою її секундної слабкості, — раз так, я хочу тобі дещо запропонувати. 

Тепер настав час дивуватись чоловікові. Що ж вигадала ця шибениця?

— Я хочу попроситись до тебе в учениці. Ти побачив, що я доволі здібна, тож мені не потрібно буде пояснювати двічі. А ще у мене немає ніяких планів на найближчі п'ятдесят років і ми могли б подорожувати разом... якщо для тебе це не буде нав'язливо, — додала вкінці Еллі, піднявши очі, щоб оцінити реакцію на таку нахабну пропозицію. І де тільки сміливість взялась?

— Цікава пропозиція. Якщо тобі за весь цей час не набридне моя компанія, я згідний.