Глава 36

Дракон моментально опинився на дворі, виставивши руки вперед. На кінчиках пальців заіскрилась магія, але як з’явилась, так само швидко і потухла. Ларій розчаровано видихнув, а на руках проступили жили, настільки міцно він стиснув кулаки.

-Ну, вдалось щось дізнатись? – зацікавлено запитала Еллі.

Для неї магія – це цілий незвіданий світ, адже вона вивчала її шляхом спроб та помилок, не маючи наставника, що керував би нею і показував потрібний напрямок. В академію Еллі не вдалось потрапити, залишилась надія, що після знаходження Аршахаму, їй вдасться вмовити Ларія взяти її в учениці. Для нього це буде новою пригодою, а для неї… можливість бути ближче до нього. Вона прекрасно розуміла, що серце дракону вкрите льодом, але її ніжність та відданість може стати хорошим криголамом.

-На жаль, нічого. Дуже сильна магія…

«Хтось із драконячого роду теж шукає Аршахам… але чому так тишком-нишком, ще й через найманців? І якби вони були продовжувачами справи Шевіла, то точно володіли б хоч часткою інформації», - почав роздумувати Ларій, поки вони повертались в дім. На всякий випадок, він наклав закляття від прослуховування на двері та вікна, і тільки після цього усі повернулись до розмови.

-Ну і справи… скільки живу на поверхні, ще таких пригод у мене не було, - гном почесав потилицю, перевівши погляд на мандрівників. - На чому я зупинився? – продовжив Чаррот, що був явно збитий з пантелику. – Ах, так, точно, найманці. От я їх і прогнав, бо вони не знали кодової фрази. Хоча в мене виникають сумніви у чистоті ваших намірів… ой, не впевнений, чи варто вам усі карти розкривати…

Стало зрозуміло, до чого хилить цей хитрющий тип.

-Ви знаєте, а в нас є для вас подарунок. Але ми його можемо вручити тільки після отримання допомоги, - Еллі м’ягко посміхнулась і дістала з кишені амулет із сонячним каменем. Артефакт під силою власної ваги став похитуватись на ланцюжку, внаслідок чого світіння доповнило виблискування полум’я каміна, біля якого вони сиділи. Чаррот аж руки потягнув до бажаної речі, але дівчина вчасно його забрала. Карл ледве втримався від сміху, побачивши цілий калейдоскоп емоцій на обличчі гнома: невіра, бажання, а потім злість, розчарування, і врешті вкінці смиренність. Довелось одним влучним тичком у бік попередити сміх і у Кайли.

-Добре. Але вам доведеться ночувати в мене. Хоч гноми люблять погуляти в цю пору, усі офіційні установи та в тому числі Неопікс, що є найбільшим і найбезпечнішим сховищем для всіх сімейних реліквій та скарбів, запрацює лише зранку. Велику вечерю зробити не зможу, а от парилку розтоплю.

Поки господар був заклопотаний розпалюванням дров, Ларій запропонував:

-Карл, я пропоную нам з тобою вийти на полювання, й справді незручно, що ми всі гуртом в нього залишимось. А дівчата поки сходять помитись. Еллі, дай-но мені кулон для надійності.

-Хороша ідея, - підтримав вовк, спостерігаючи, як дракон ховає у себе обіцяний гному подарунок.

Коли перевертні вибрались до лісу, на дворі стояла майже непроглядна ніч. Але хіба темрява колись була завадою для тих, хто навіть в таку пору бачать, ніби в день?

 -Щось бачу ти не спішиш зізнаватись рисі, - почав здалеку Ларій, поки вони йшли й оглядались у пошуках дичини.

-Ти на що натякаєш? – похмуро промовив хлопець, що поки не перевернувся у звірину подобу.

Дракон хмикнув. Він вирішив трохи підштовхнути хлопця, адже бачив його нерішучість.

-О, хлопче, невже ти ще не зрозумів, що між вами сформувався зв’язок істинних пар? – чоловік вирішив не тягнути кота за причандали і сказав прямо. – Ти не відчуваєш, що тебе до неї тягне? З кожним днем вона не здається тобі все гарнішою і милішою?

Від таких слів Карл аж зупинився, ледве не втесавшись у найближче дерево. Його очі звузились, а губи від подиву і незадоволення витягнулись у тонку лінію.

-Ти що, емпат? Звідки тобі відомі такі подробиці?

-Все просто і складно водночас, - відмовив йому Ларій, - мені довелось самому пройти через це. Я кохав і був коханим… та це промайнуло надто швидко. Ця історія не отримала щасливого фіналу. Через свою дурість я втратив її, ту, що любив усім своїм серцем.

В цей час закутані у рушники дівчата зайшли у парилку й присіли на дерев'яну лаву одна біля одної. Їх розмова потекла на схожому тему, як і мисливців.

-Знаєш, - почала Еллі, - мені цікаво, коли ти помітиш погляди Карла і нарешті на них зреагуєш? – зацікавлено запитала дівчина.

Рись потягнулась, після чого смішно фиркнула, спираючись на оббиту деревом стіну.

-Помічати то я помічаю. І мені навіть страшно, яка реакція моєї рисі на ці погляди.

Кайла з усмішкою оглянула лице дівчини, повне подиву. Було видно, що та не зрозуміла, чому це її співрозмовниця говорить про свою другу іпостась, як про іншу особистість.

-Бачиш у чому справа, - перевертень почала пояснювати, - рись і я – ми ніби одне ціле. Навіть у людській подобі можу відчувати її бажання, прислухатись до звіриних інстинктів, що можуть бути абсолютно протилежними до власних. Все життя я будувала з нуля, моя сім’я була настільки бідна, що довелось стерти батькам пам’ять, щоб вони могли жити далі, не переживаючи за те, як прогодувати доньку. Я звикла до самостійності, а скоріше напевно самотності. Коли ти не від кого не залежиш, сама забезпечуєш себе, сама вирішуєш куди йти, сама розгрібаєш свої проблеми. І тут рись буквально кричить: я хочу бути поруч з цим вовком! Він подарує мені любов і тепло… а я бачу закоренілого бабника, що не звик зупинятись на одній. Яка до бісів любов, якщо він в будь-який момент може кинути мене і піти до іншої?

Еллі шоковано слухала одкровення Кайли. Скільки ж рішучості потрібно мати, щоб відрізати себе від сім’ї? І як же ж важко розриватись між розумом і серцем.

-Та, тобі цього не зрозуміти, у тебе є дракон…

Ось тут дівчина нахмурилась і пробурчала:

-В якому це місці він в мене є? Він втратив свою єдину, а я… всього лиш дівчина з вогняним даром, яку він врятував і погодився допомагати розгрібати справи покійного батька, - Еллі теж відкинулась на стіну, поки рись підливала воду на розпечені камені, що незадоволено зашипіли, випускаючи клубні ароматного пару.