Глава 33

Дракон лиш посміхнувся, чим викликав у Еллі видих полегшення. З ним все добре, чоловіку, та і їм тепер нічого не загрожує.

–Все, що нам від тебе потрібно – це показати дорогу до будиночка Чаррота.

Водяний підхопився і сплеснув в долоні. Складалось враження, ніби поява потічка стала для нього відкриттям цілющого джерела, яке повернуло йому сили.

–Сам не покажу, мені тепер стільки роботи додалось, – промовив пузань, спостерігаючи, як повільно витікає вода. Ця фраза з контексту мала б прозвучати незадоволено, але лице водяного так і світилось щастям. – Але провідника вам дам, ще й коротшим шляхом вас поведе, до темряви знайдете дім того старого скнари. Але ви впевнені, що цей гном вам допоможе?

Слова водянього посіяли зерно сумніву у всіх мандрівників. Його серйозний вигляд примусив на хвильку задуматись.

–А звідки ви його знаєте? – Карл скептично примружив очі.

Схоже, усім не вірилось у дружбу гнома й водяного.

–Звичайно знаю, він до мене приходив з пляшиною, розпитував, на якому місці краще оселитись. Каже набридла йому вічна напівпітьма підземель, захотілось тепер на поверхні пожити. Так я йому підказав, а за це взяв обіцянку до мене заходити. А під хмелем усі відкривають свої душі, тут і чаклувати не треба.

–Річ у тім, що він хороший знайомий мого батька… – почала Еллі, але не встигла доказати до кінця, як її перервав сміх нечисті.

–Якщо тільки твій батько власноруч не врятував йому життя, в чому я дуже сумніваюсь, – розвів руками той, – в іншому випадку Чаррот навіть пальцем не поворухне. Тут треба щось особливе…

Карл і Кайла навіть ближче підійшли, коли побачили, як водяний різко задер величезну краватку, за якою виявилась ціла колекція кольє та артефактів на ланцюгах.

–Ого, – присвиснула рись, з цікавістю оглядаючи колекцію, – такою кількістю навіть мої колежанка по грабіжницькому ремеслу не можуть похвалитись.

На цей коментар вона отримала суворий погляд з-під лоба від водяного, що примусило одразу змовчати. Навіть Еллі нагородила її осудливим поглядом, мовляв, людина добро нам робить, стихни. І та справді замовкла.

–Десь він був, мій хороший, – лагідно перебираючи свої запаси, водяний раптом викрикнув, знімаючи один з амулетів на шиї. – Ось він, миленький.

В його руках був прегарний амулет. Невелика підвіска у вигляді сонця з широкими промінчиками, всередині якої лежав камінь. І те, як він горів і переливався на сонці, наводило на думку, що це не просто дорогоцінна забавка. Водяний підійшов до Еллі, та передав дівчині підвіску на ланцюжку прямо в її руки.

–Всі ви напевно чули про місячний камінь. Але мало хто знає, що в нього є сонячний «брат». Його дуже важко знайти й він є справжнім скарбом для гномів. Його тепло і світло наповнює душу та тіло власника такого каменю. А щоб знайти його, треба пів нашого світу обійти.

Кайла хотіла запитати, звідки ж такий скарб у водяного, але побоялась, що одна подібна фраза, і вона стане претенденткою на зміну свої звіриної іпостасі в жаб’ячу.

–Але нічого йому завчасно не давайте. То ще той хитрюга, – сказав водяний, зі знанням діла. – Виконає вашу забаганку – тоді й розплатитесь.

Поки Еллі ховала амулет, радісний володар болота звернувся до дракона.

–Ти чолов’яга хороший, не можу я тебе з пустими руками відпустити, – додав він, занурюючись в кишеня. Невідомо, що він там намагався знайти, але його рука, занурена аж по лікоть, викликала певне здивування в мандрівників, що уважно слідкували за діями нечисті.

–Тримай, – водяний вклав в руку дракона невеличку пляшечку з рідиною синього кольору, яка ледь помітно мерехтіла. – Я тут з однією імпозантною жіночкою під триста познайомився. Заходить часом то трави зібрати, то грибочки… А коли й в шахи зіграти. Колись гном’ячим самогоном мене пригостила. Тоді я ледве спіднє не програв. Але мені пощастило. Спочатку хотів за винагороду її поцілунок, але замість цього отримав погрозу перерахувати її палицею кількість зубів в щелепі. А там і так не густо. От так я й отримав цей чудо еліксир. Казала вона, що це жива вода, що мертвих оживляє і може навіть з того світу дістати. Тримай, підказує мені щось, що може прийтись у нагоді тобі вона.

Ларій здивовано дивився на пляшечку, а в голові крутилось здивоване:

«Це ж що ще за стара така, яка за програш в шахи живу воду роздає? Невже яка богиня до нього приходила?».

Але зайвих питань не осмілився задати.

–Дякуємо вам щиро, – вклонився Ларій, а за ним і Еллі та перевертні, хоч їм і нічого не дісталось.

Водяний же виставив долоню, з якої злетів зелений вогник, що повільно поплив у повітрі.

–Ну, ступайте, вас чекає ще багато пригод попереду.
__________________________________________________
Чоловік знервовано ходив з однієї частини залу в іншу. Перед ним стояв зблідлий найманець, якому хотілось знести голову на місці.

–Підсумуймо, – низький голос розкотисто прогримів, додатково підсилюючись ехом від стін, – дівчисько пішла по слідах батька, Аршахам, який вже майже був у мене в руках, ви впустили й не можете знайти… каблучка бо зна де і, найімовірніший всього, її зможе знайти тільки донька цього триклятого Шевіла?!

Найманець дрижав ще більше.

–Так, сер, але…

–Мовчати! – від того, як різко він викрикнув це, бідолага зблід ще сильніше і тепер зливався зі стіною. – Я втратив повагу, статус, можливість отримати престижну посаду… і все через те, що твої недолугі телепні не змогли доставити Аршахам із пункту А в пункт Б! Тепер я знижчу його… а якщо найближчим часом ви не знайдете хоч якісь ниточки, то я знищу вас! Зрозуміло?!

Уже не можна було розрізнити, це хлопця так тіпає від страху, чи так активно кивав головою.

–Йди. Якщо завтра до заходу сонця не явишся з хорошими новинами – можеш готувати собі могилу.

Надіюсь ця глава порадує вас, глави тепер будуть в суботу-неділю! Вдячна усім хто залишається зі мною, чекаю ваші комантарі та лайки!