Глава 32

Рись закотила очі. Було видно, що обурювалась вона, скоріш за все, просто для годиться. Якщо спочатку між цією парочкою розгорались справжні суперечки, то зараз їх перепалки були більш схожі на приємну формальність, якої вони дотримувались заради задоволення.

-Кажуть, горбатого могила виправить… але тобі, схоже, і таке не допоможе. Вже забулись болотяні красуні? - хмикнула вона, натякаючи на ситуацію зачарованими танцівницями.

Від такого перевертень здригнувся. Дуже жива міміка показала усі емоцію і спогади хлопця.

-О, ні… таке я вряд чи коли-небудь забуду.

Поки ця парочка галділа про щось своє, Ларій побудував захищений ментальний канал, щоб перекинутись з Еллі думками. Це йому вдалось доволі легко, що здивувало чоловіка. Невже між ними є якийсь зв’язок? Але ніколи було витрачати час на зайві роздуми, тому він заговорив.

«Еллі, водяний – не проста нечисть. Він відбирав душі у мандрівників і внаслідок цього став доволі могутнім. Але не всесильним. Я спробую перетворитись в дракона і зруйнувати цей камінь. Але якщо буде повна безвихідь, мені доведеться боротись з водяним, не повертаючись у людську подобу. Твоє завдання - втікати разом з Кайлою і Карлом. І чим швидше, тим краще".

Еллі майже не видала своєї реакції. Тільки її долонька міцніше стиснула руку дракона, ніби боячись, що він зараз же прийме другу іпостась і злетить в небо.

"Ні, навіть не надійся, що я тебе залишу!".

Від цього Ларій навіть перевів свій погляд і здивувався, яка рішучість була в її очах. Вони продовжували йти ніби не помічаючи нічого, крім один одного, докладаючи зусилля, щоб ступати у потрібних місцях.

"Ти врятував мене для того, щоб я стала твоїм компаньйоном у подорожі. Ця пригода - одна з її частин. А отже я викладусь на повну, хай і знаю небагато заклять для такого випадку. Але, для початку, - почала вона говорити трохи м'якшим тоном, - потрібно глянути на цей валун і спробувати щось із ним робити".

Та каменюка була справді величезна, бо мандрівники побачили її ще здалеку. І чим ближче вони підходили, тим більшим виявлявся справжній розмір їх проблеми. Еллі ніколи не була в горах, але приблизно такими їх собі уявляла.

"Якщо це просто камінь, то як же ж виглядають гори?!".

Від таких думок Ларій, якій не встиг обірвати ментальний канал, не втримався від усмішки. Ця дівчина викликала в ньому давно забуті бажання оберігати, захищати, і у нього вже не було сил їх стримувати. Та і, якщо бути відвертим із собою, то і бажання також.

«Ми обов’язково туди потрапимо і ти переконаєшся, що це – всього камінець у порівнянні зі справжніми горами».

Це прозвучало з такою теплотою, що дівчина навіть на хвилину засумнівалась, що ця інтонація їй не почулась.

-Ну, приступайте, - промовив водяний, задоволено потираючи руки.

Складалось враження, ніби він наперед знав, що у них нічого не вийде.

Ларій попросив усіх триматись на відстані, а сам підійшов оглянути камінь. Це був величезний валун, верхня частина якого, напевно, зрівнялась би з вершечками найдревніших дерев цього лісу. По всій поверхні каменю були розкидані дивні надписи, що миготіли, то запалюючись, то згасаючи. Очі чоловіка уважно слідкували, розпізнаючи символи древньою мовою.

-Не дивно, що попереднім сміливцям нічого не вдавалось. Цей камінь зачарований вбирати магію, як губка. Це робить його тільки важчим. Потрібно прикласти фізичну силу.

Завдяки тому, що було доволі багато місця, Ларій відійшов і почав перетворюватись у свою другу іпостась. За кілька секунд перед їх очима з’явився могутній червоний дракон. Що вже казати за Еллі та інших мандрівників, якщо навіть водяний шоковано дивився на величаве створіння. Витягнута морда з гострими шипами випустила пар. На ній відкрились жовті очі з вертикальними зіницями, що уважно оглянули камінь з іншого боку. Припіднявшись, він дав змогу огледіти міцні лапи, а крила стала повільними ривками підіймати його вгору. Еллі залюбувалась, наскільки ж мужньо та красиво виглядала його драконяча подоба. Червона луска буквально горіла, відбиваючи на собі небагаточисельні промені сонця. Гострі шипи по всьому тілі, особливо на хвості, давали зрозуміти, що такого ворога не можна недооцінювати. Піднявшись у повітря, він підлетів до валуна і впершись лобом об твердий камінь почав методично і швидко махати крилами, від чого почулось тріскотіння.

-Давайте йому допомагати! Хутчіше! – крикнув Карл, перетворюючись в вовка.

Кайла теж не втрачала часу, як от і рись тепер штовхала валун, який здавався непорушним. Але земля затріщала, а камінь повільно, але рухався, і це було схоже на диво. Еллі розуміла, що її сили не зрівняти з перевертнями, але теж вперлась руками й штовхала. Зараз було важливо долучитись до цього усім. Очі водяного стали схожі на блюдця: такі великі та круглі. Він явно не очікував, що знайдуться ті, що, врешті решт, допоможуть його біді.

«Відійдіть, далі я сам!» - почула Еллі, одразу передаючи це перевертням

-Карл, Кайла, назад! – крикнула вона, відсахнувшись.

У небі почувся гучний рик. Дракон одним міцним ривком перекинув камінь, що впав на землю, зчинивши жахливий гул. Ударна хвиля величезної сили примусила впасти на землю і затулити вуха, щоб шум не залишився там надовго. Тільки через кілька хвилин усі піднялись, ледве оговтавшись. Те, що вони побачили – здивувало. На тому місці, де стояв валун, з-під землі почав пробиватись потік. Водяний ледве не кинувся цілувати землю, звідки бігла холодна і чиста вода.

-Ви… ви мої рятівники! – чоловік бігав від одного мандрівника до іншого, стискаючи їх в обіймах. І йому було байдуже, що вони всі в землі та ще не зовсім прийшли до тями. Його переповнювала радість.

Як тільки Ларій опустився на землю і знову повернув собі людську подобу, водяний впав перед ним на коліна, схилившись у поклоні.

-Все життя твоє добро не забуду, драконе. Що хочеш проси, все для тебе зроблю.