Глава 30

У Кайли ніби очі відкрились.

–Тти… теж це бачиш? – пропищала вона, схопившись за тонкі прогнилі дерев’яні перила.

–Так… не знаю нажаль чи на щастя, – промовила Еллі, намагаючись остаточно прийти до тями.

Картинка, що відкрилась їм після падіння мороку була діаметрально протилежною до попередньої: вони стояли на містку, який тримався хіба на чесному слові: іржаві залізні опори в деяких місцях добряче похилились, дошки згнили і їм чудом вдалось не втрапити в діру. Навколо них замість лісової галявини було дуже замулене озерце. Такі відчуття, ніби хтось висушив його. Води залишилось хіба по коліна. Усе затягнуло ряскою, а берега густо поросли очеретом, серед якого кумкали жаби. Та і вигляд танцівниць змінився: це були не ті тонкостанні красуні, що спокушали одним лиш поглядом. Це виявились страхітливі дівчата з зеленкуватим кольором шкіри, очима–щілинками. Шовковисте волосся тепер нагадувало хіба паклю, що тирчала в різні сторони. А їх ласкаві посмішки – хижі звірині оскали.

–Еллі, глянь, схоже наші чоловіки і далі витають у казковому мареві, – рись кивнула на перевертнів, які з дурнуватими посмішками не відводили погляду з «німф». – І якщо їх не зупинити, вони потраплять у обійми цих страховищ.

Тим часом Карл аж потягнувся на зустріч одній із танцівниць, яка доволі плавними помахами когтистих рук продовжувала вабити до себе хлопця. Але не тільки спокусниці–танцівниці змінили свій вигляд. Парубок, що грав на сопілці виявився справжнім водяним. Та вигляд цього екстравагантного представника земноводних шокував обох дівчат: це був невисокого росту лисіючий пузань, шкіра якого ніби ввібрала в себе колір застояної води навколо. Але найбільш кумедне в ньому був одяг: коротенькі штанці в чорно–білу смужку, закріплені підтяжками в дрібні малинові квіточки. А апогеєм образу була краватка–метелик помаранчевого кольору.

–От що називають останній піск моди, – не втрималась Кайла і приснула від сміху.

Найстрашніше те, що він продовжував виводити на сопілці мелодію, яка тримала у полоні мороку чоловіків.

–Зараз я додам пристрасті його грі, – промовила Еллі, формуючи у руці вогняну кулю, що прицільно полетіла в лице «маестро».

Відхилитись він встиг, а от врятувати сопілку – уже ні. Інструмент яскраво спалахнув і осипався попелом до ніг його власника.

–Що ти накоїла, клята напівкровко?! – заволав водяний, від чого Карл і Ларій прокинулись.

Якщо дракон не одразу опам’ятався, то вовк, побачивши перед собою справжнє лице «красуні», відсахнувся, втрапивши ногою в діру на мості. Серце бідолахи, здається, попрямувало в тому ж напрямі. Якби не Ларій, що швидко його підхопив, довелось би повертатись до цілительниці, тільки на цей раз зі зламаною ногою.

–Це що за незрозуміла магія?! Куди ділись усі красуні?! – шоковано викрикував перевертень, положивши долоню на груди, де ледве не вискакувало серце.

 Кайла ж не втрималась від підколу, звертаючись до дівчини:

–Не думала я, що в наших чоловіків такий специфічний смак на жінок. А чого стоїш, любий? Ось твої красуні. Хоч зараз бери – і до шлюбу.

Ларій в свою чергу тер очі, ніби не вірячи, що і його змогли зачарувати.

–Е ні, – незадоволено протягнув Карл, – не треба мені таких екстремальних знайомств. Тепер на побачення тільки з нейтралізуючим амулетом ходити. А то ще, не дай деміурги, таку в жінки візьму.

Видно, що Кайла хотіла кинути шпильку у відповідь, але її випередив водяний.

–Що за компанія в вас підібралась? Сопілку спалили, без розваги залишили… простому чесному водяному життя не дають.

Усі четверо перевели на нього свій погляд.

–Це ми мали що, пританцьовуючи до роту тобі залізти? – не втрималась від коментаря Еллі.

–Здались ви мені, кістляві, – хмикнув він, любовно погладжуючи пузце.

Карл незадоволено вигукнув:

–А чого тоді чари насилав? Для розваги?

Той лиш сумно видихнув і розвів руками.

–Добровільно в моє болото ніхто не заходить. От і доводиться чарами та мороком сюди подорожуючих приваблювати. Біда в мене трапилась. Все що ви бачите раніше озером було. Трапилась зі мною така історія: прийшла сюди дівчина топитися. Батька вона не знала, а мати її – відьма, що по здібностям, що по натурі. Все їй не вгодиш: то хліб не так спекла, то в хаті не так прибрала. Доконала вона її своїми витребеньками. Не любо їй було на білому світі жити. От і прийшла до мого озера. А така вже вона пригожа, що не захотів я її так просто відпускати. Запропонував приєднатись до нашої озерної сім’ї, де панує розуміння, злагода і любов. Дівчина без роздумів погодилась. Я й перетворив її в прекрасну русалку. Такого розкішного хвоста годі було і шукати – щодня осипав її ласкавими словами.

–Зачекайте–но, – перебив його перевертень. – Ви не тільки нам, і їй збрехали. Де ви тут бачите красунь?

Водяний так на хлопця зиркнув, що той і язика проковтнув.

–Не перебивай, коли старші говорять, – гнівно звернувся до юнака володар озера. – Це від чорної магії мої русалоньки змарніли. Все проклятуща відьма – мати цієї нещасної. Вона прилетіла до мого озера розлюченою фурією. Як побачить свою доню з хвостом, та як не заволає: «Що ж ти, нечистий, накоїв?! Мою єдину доню зі світу зжив! Та будь проклятий ти, твої русалки та це озеро!». Її очі заволокла пітьма, на пальцях заіскрилась магія. Раптом я почув гуркіт. Відьма божевільно розсміялась і я побачив, як з повітря на землю падає величезний валун, який всією своєю вагу перекрив моє джерело, яке наповнювало озеро. Вода перестала прибувати, і потроху мої володіння обміліли.