Глава 29

Легкий шум гілок, що хилилсь додолу заспокоювали, але те, що не чутно ані цвірінькання птахів, та й навіть комашок, які б пролітали над вухом з настирливим дзижчанням не було. Саме тому їм вдалось чітко почути тихі відзвуки пісні вдалині. Першим на це зреагував Карл. 

–Ви чуєте? Ніби хтось… співає? 

Усі зупинились. Кайла теж почула мелодію, яку доповнив м’ягке звучання сопілки. 

–Тут що, цілий концерт? – здивовано запитала Еллі. – Ларій, ти теж це чуєш?

На хвильку між ними запанувала тиша, яку розрізали поодинокі звуки, що ставали то тихіше, то голосніше.

–Так, – сказав чоловік, – дивно, ніколи не чув такого… давайте глянем, що там таке. 

Він не міг, пояснити, але його ніби тягнуло. Здавалось, що в переливах цієї чарівної мелодію чувся голос його коханої. Карл і Ларій з Карелом досить швидко попрямували на звук, доволі швидко огинаючи потужні гілки дерев. 

–З ними щось не так, – прошепотіла Кайла, на що Еллі знизала плечами. 

Вона з риссю ледве встигали за чоловічою частиною їх компанії. Тільки кінь, здається, не зовсім розумів у чому причина їх поспіху. Нарешті вони максимально приблизились і мелодія з переливами сопілки була буквально за крок, залишилось підняти тонкі, але густі віти нахиленого дерева. Те, що відкрилось їх погляду було схоже на казку: бурхлива річка розділяла квітучу поляну на дві частини. На той бік вів місток, ніби виконаний найвправнішим із майстрів, прикрашений фігурним кованим прутом у вигляді рослинних мотивів. А міцні дерев’яні дошки, що вистеляли низ… складалось враження, ніби переправа щойно зроблена. Але найцікавіше виявилось по той його бік.

На поляні, в тіні розкидистих дерев та серед квітучого килиму ківтів, як на підбір витанцьовували оголені красуні. Їх шовковисте волосся розвивалось від легких поривів вітру, а загоріла шкіра здавалась м’ягкою тільки від одного погляду. Вони спочатку ніби не помічали подорожуючих, але потім звернули на них свої погляди і почали співати ще дужче, ще мелодійніше, а рухи набули більшої плавності та спокусливості. Від такого видовища щелепа Карла ледве не поцілувала землю.

А Ларій завмер. Його не цікавили усі ці красуні, якби одна з них не виглядала ніби ожила копія його Аріс. Така, яку він її запам’ятав: вродлива, ніжна, ніби виткана із світла та тепла, яке хотілось стиснути в обіймах і ніколи не відпускати. Дівчата ж  звернули свій погляд на чоловіка, що сидів на пеньку і акомпонував красуням. Його очі хитро поблискували, ніби запрошуючи приєднатись до їх тісного кола. Здається ось, подай рукою, перейди міст, і ти долучишся до їх неймовірного танку.

Першою тривожною звісткою стала реакція Керела. Його очі збільшились від переляку і він одразу запручався, не бажаючи навіть ступати на місток. У дракона не було бажання його затримувати, тому він просто відпустив поводи, крокуючи вперед. Карл вже ледве не пускав слину на те, як апетитні форми незнайомок спокусливо рухались в такт музики, що все пришвидшувалась. Кайла ж не могла відвести погляд від красеня сопілкаря. Оголений торс ніби обмазали олією: кожен м’яз, кожен залом шкіри чітко виділявся, дозволяючи дівчині насолодитись чудовою картиною.

Еллі ж не розуміла чому, але в неї складалось враження неправильності усього, що тут відбувалось. Занадто «солодкою» була картинка… ніби несправжньою, штучною. Вона заплющила очі, добряче їх потерла, а коли розплющила – відсахнулась, ледве не провалившись у щілину в мості, який виявився не таким новим. Ніби якась пелена спала з її очей і вона побачила те, що було діаметрально протилежним тому, що здалось спочатку. І від цього вона пронизливо закричала:

–Ааа, всім стояти на своїх місцях! Це все напускний морок! 

Це прозвучало настільки пронизливо й емоційно, що їх процесія зупинилась і кожен з зачарованих почали приходити до тями